Про Україну

Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.

Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За

осінь
ніч
і потяг мчиться
наче протяг без упину
я люблю крізь ніч дивитись
на простори батьківщини
а вони такі чорнезні
наче то пітьма хтонічна
то у ній ми щойно

Кує в годиннику зозуля,
Що день подовшав недарма:
На весну Сонце повернуло,
Хоча за вікнами зима.

Знов над хатами біля гаю,
Над володіннями зими
Стоять і небо

Зима насипала снігів
І побілила нашу хату.
Для лиж, санчат і ковзанів
Настало довгождане свято.

Святково в лісі, на лугу,
А сніг — немов рипучі двері,
А зграя галок на

Слухав птах на дротах,
Як гуде телеграф.
А гудів він отак:
Гу-гу-гу… тік-тік-так…
Тік-тік-так… гу-гу-гу…
Ско-ро… бу-де… все… в сні-гу…

Та зненацька із дротів
Птах до

Дивувалися ліси:
— Де поділися вівси?
— А вони зими злякалися
І в комори заховалися.

Дивувалися гаї:
— Де поділись солов’ї?
— Солов’ям птахи довірили
Відчинити браму

Ще море тепле, ще сади
Не одягалися в червоне,
А вже ранкові поїзди
Привозять іній на вагонах.

У привокзальних квітниках
Жар чорнобривців догорає,
І літо з айстрами в

Понад Лиманом трави цвітуть,
Ластівка воду п’є на льоту:
Ледве торкнулась дзьобом до скла —
Ніби алмазом слід провела.

Понад Лиманом срібна коса
Тягнеться в море, у

У моєму селі
Півсела — Василі:
Василі-лікарі,
Василі-ковалі,
Василі-вчителі,
Василі-школярі.

На Зелені Свята
До села Василів
По стежині в житах
Йде царівна

1
Прибіг на пасіку Сірко,
За ним — захеканий Сашко:
— В саду… я слухав… солов’їв…
Аж раптом… рій… на груші… сів!..

Сірко похвастати хотів:
«Це я Сашка у сад

Понад Сіверським Дінцем
Степ укрився воронцем,
Воронцем і будяком.
Як малиновим сукном.

А за річкою туман
Накотився на курган.
То шовкова ковила
На кургані

Журавлі пропливають над нами,
Щось курличуть притихлим лугам
І розколюють душу клинами,
Як поліно сухе – пополам.

З журавлями до теплого краю,
Де кокоси на пальмах

Коли акацій майський цвіт
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід
Вертався поночі додому.

За бортом – хвилі вороні
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник

(Загадка)

Розбудіть мене, очеретянки,
У зелених плавнях при Дунаї, –
Я люблю дивитись на світанку,
Як із моря Сонце випливає.

Батьківщина Сонця – десь на

Ходжу попід славний замок
Відшукати давнину,
Промовляйте, німі стіни,
Спогадайте старину.

Круті вежі, де подівся
Той колишній руський світ?
Все мовчить, сліди

Років тисячу в неволі
жив отой народ,
і без щастя, і без долі,
серед бід, незгод.

Вороги ж бо збиткували,
задавали муки,
за нізащо катували
і в’язали

Час тюремні ґрати розбивати!
Час валити клятії тюрми,
Вільну пісню вільно заспівати,
Бути врешті вільними людьми!

Обіцянка мертва і забута,
Опинились знову у ярмі,
Нам із

О, звідки плач, гірке ридання,
Сльозами прохане благання,
Розпуки голос відкілля?
Це плаче Галицька Земля,
Ридає ніжна Буковина,
Рида’ Загіря сирота:
О, нене, рідна

Наче у кітлі ми —
гори звідусіль —
звідси не почути
зойк нужденних сіл.

Люд у безробітті
з голоду опух…
Дармо тут ридати —
цілий світ оглух.

В неврожайні

На празник Покрови
була повінь вод…
На празник Покрови
стріляли в народ.
Кров мого народу
стікала у воду…
На празник Покрови
стріляли в народ.

На празник