Про Україну

Мій друже хороший, мій брате,
Ми разом – плече до плеча… –
Коли будувалася вежа,
Ота, надвисока, до хмар.

Ота, що ще вище, ще вище!
Все місто чутками гуло.
Ми також

Важиш, хлопче, на пожертву,
Важиш, певно, неспроста:
Ще будують нашу церкву,
Ще ні дзвона, ні хреста,
Ще далеко перші святки,
Ще на небі божа рать, –
Ми ж уже – на торбу

Дорога ця – до храму. Так. До Бога.
Ну звісно, поряд місто чи село.
Чи перший знав, куди веде дорога –
Пройшов, коли ще й храму не було.
Прийшов: ось тут молитимусь Перуну,
І

Сатанинський чи божий проклін,
Чи заклята ворожа всесилість?
Вже загинуло сто Україн,
Сто дубових хрестів похилились;

Вже запалися сотні могил,
Похлинулися всоте Сибіри,
І

Женеш коня, пришпорюєш, батожиш –
У грудях повно юної снаги, –
Назустріч дням, підступним і ворожим,
Назустріч дням, де люті вороги.

Це жереб наш, це наша чорна мітка,
О так,

Чим плачу за щирість, за довіру,
За твої надії, за руїни?
Це коли б із серця здерти шкіру –
Ось тобі і карта України.

Все на нім криваві шрами, стигми,
Все на нім сльозить і

Там, за Дніпром, кобзарські голоси,
Одвічне право матірного лона;
А мальви пнуться в небо — як списи,
Незрадних душ квітуча охорона.

Там, за Дніпром, де гульбище уяв,
Де

ВУСАТА СІМЕЙКА

Викохав наш батько вуса —
На півметра в боки в’ються!
Випливає з-під коряги —
Скільки шику та поваги!
А за ним його хлоп’ята —
Ціла

«Нуль — ніщо!» — кричиш при всій громаді…
Ну а нуль на керівній посаді?

Всі рівні у лазні! —
Втішаються блазні.
Хто ж не рівний — той щодня
Жир у сауні зганя.

Така в науки влада, що кожна таїна
Свої секрети давні розкрити їй готова.
Лиш де зимують раки — чомусь ніхто не зна,
Хоча про них частенько у нас ведеться мова.

Тим більш

Приїхав у місто сучасне дивак
З якогось там царства глухого,
В кишені він мав нерозмінний п’ятак,
А більше, звичайно, нічого.

Приїхав у місто, де все на виду,
Приїхав, не

Ось вам рудименти несвободи:
Страх на сонце визирнуть з імли…
Не топчись на місці, мій народе,
Йди вперед — усі ж давно пішли!..

На півпуті до ідеалу
Відчула з гордістю душа:
Раніше скромність прикрашала —
Тепер посада прикраша.

(Замість байки)

Кожух (він був на плечах Чабана)
Притьма зустрів на лузі Барана.
— Здоров, Баране! —
Та мовчить Баран…
— Ти що, не пізнаєш своїх краян?
Чень я

Руїни склепінь димлять ще,
Від пишних прикрас — відламки…
Перебудувать найважче
Святі повітряні замки.

З невбитого ведмедя шкуру куплю
На шубу голому королю!..

Були чужі — тепер же дружбі раді,
Про неї дзвоном дзвонять навкруги.
Що ж їх єднає ув одній громаді?
Не спільна ціль — а спільні вороги.

Гарно, гарно влаштувався зять
За плечима тестя дорогого:
Прохолода — божа благодать,
Хоч містечко й тепле, як до того…

Ти думав: живеш на цім світі самотній,
Ні рідних, ні друзів у тебе нема…
Дивак ти!
Та друзів у тебе з півсотні,
А родичів — родичів більше ніж тьма:
Сім тіток, шість вуйків,