Про природу

Минулої ночі
Пройшли снігопади.
А зараз ні вітру, ні шуму в саду.
Перлинами сонця
Іскряться левади
І віти дерев у казковім ряду.

Чудова пора!
Тихий день над

Всі діти слухають урок,
Понаставляли вуха,
І тільки Петрик при вікні
Учителя не слуха.
Бо поглядає у вікно,
Бо лине він думками
На берег Бугу, де сидять
Рибалки із

На синій шибі сонних хвиль
Стелився сонця срібний луч,
Ліг фіолет на зелень гіль,
І кров багрила стіни круч…

А хвилі глухо на долині
Вечірню думу вигравали,
Тиху, як

Весіннє небо сіросиве клоччя
Із вітром у мережку запліта…
І чую я із нетрів спів пророчий,
Що там, у нетрях, темрява зроста.

Вона пливе на вицвілих зірницях,
І холодком

Шум лісовий,
Колисковий,
Тихий шелест
Барвінковий.

Дзвін легенький
З передзвоном,
Гомін тихий
З відгомоном.

Плач тужливий,
Сміх грайливий,
Біг

Пісня

“Ой в’язоньку молоденький,
Чому рано опадає,
Чому по полю літає
Твій листонько зелененький?
Та чи вже ж то роса з неба не спадає,
Чи сонечко землю вже не

Терновим квітом вкрилися поля…
У боротьбі твоя воскресла воля,
Земля моя, земля моя, земля,
Моя земля, як предковічна доля.
Тебе топтали орди яничар,
Тебе на плаху зводили

Хто це бродить по саду,
Хто гойдає голі віти?
На чиєму це сліду
Зацвітають дивні квіти?

Хто це поле оголив,
Хто затяг туманом далі,
Хто це верби нахилив
У незміряній

Осіння ніч гуляє,
Дощ люто в шиби б’є;
Куди тепер мандруєш,
Кохання ти моє?

Пуста, самотня хата,
Заводить з вітром піч,
А сумні оченята
Вдивились в темну ніч…

Знову утома,
Сум і печаль, –
В вікнах знайома
Засніжена даль.

Простір безмежний,
Глибокі сніги,
Вітер бентежний
Гуля навкруги.

Де ж всі дороги?
Поле одно!

Легенькі хмарини пливуть за вікном
Хорошої ясної днини.
Я знову п’янію весіннім вином,
Закоханий в сонячні дивні хвилини.
Мене зігрівають далеким теплом
Легенькі весняні

У бурю-негоду, як падають громи,
Співаємо пісню без впину, без втоми,
А в пісню вплітаються громи й проклін.
Ідуть до нас гості, ідуть з двох сторін — гура!

І літом в пожежі

Гоп! го-оп!.. зблукав я в пітьмі у лісі,
Темінь лягає в зимний яр…
Цить!.. Не відгукнесь лист на горісі,
Ані не блисне промінь з-за хмар.

Чую, в темряві смута літає,
Сто

…А з ночі скавуліло море
Пісні своєї сили й суму,
Вершились хвилі, наче гори,
Вбрані в сніжні завої шуму…

Йшов дощ… Вітри на кручах вили,
Небо кервавилось луною,
Шаліла

У поле глянеш од порога
І в серці музика росте:
Пливе зоря золоторога
Небесним морем в синій степ…

А там сніги небесну рану
Тамують свіжістю і сном…
Зоря згубила шаль

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,

Байка

Недавно все оце було:
Текла собі Ріка, широка й повноводна,
А оддалік дзюрчало Джерело, –
Вода була у ньому чиста і холодна.

І люди, як хотіли пить,
То

Десь сонно ходять громовиці
Над теплим морем чорних піль…
А від небесної правиці
На серці біль… щасливий біль.

Грози відгомін в серці юнім
Готичним стилем блискавиць,
І

Знаю все, що ховає той берег Десни:
Там дерева й кущі, і безкраї луги,
Буйноцвітна трава вироста щовесни,
Коли повінь поверне Десну в береги.

Там доріжки малі на всі боки

Шпиль вінчають хмар отари,
Мов з вулканів темний дим,
Зорі сяють, через хмари
Блиском блимають блідим.

По узбіччях стогнуть дуби,
Лине гомін, чути шум —
В хмарах