Про природу

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхає десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І є напруженій тиші

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,
Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза
(Вітри лежать, вітри на арфу грають); —
А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза

Уж солнце давно за горами,
Ночная сошла тишина;
Усыпалось небо звездами,
И полная встала луна.
Она, из-за гор выступая,
Лучами сады серебрит
И, гордо на небе сияя,
В

ТУМАН
Над болотом пряде молоком…
Чорний ворон замисливсь.
Сизий ворон задумавсь.
Очі виклював. Бог зна кому.

А від сходу мечами йде гнів!..
Чорний ворон

Десь вітер грає на віолончелі,
Морозні пальці приклада до скла,
І ти одна в зажуреній оселі
Замріяно схилилась до стола.

Мов раб німий на араратській скелі
Карбує написи про

Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.

Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не

Троянда запашна… та чи вона ж то чує
Ті любі пахощі? Ба навіть соловейко,
Чи сам він чує те, чим душу нам чарує,
Як тьоророхкає да ляскотить раненько?

Не знаю. Тілько нам гірка

Ой, не крийся, природо, не крийся.
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш… А чого так сичі
Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой

Старий гай мрій, пахущий гай!
     Нанюхатись не мушу!
Від місяця чудовий світ
     Мені чарує душу.

Ішов я ним і як ішов,
     Вгорі заграло море:
То соловейко заспівав

Прийшов май до нас у гості,
Трави цвітом заблищали,
І по небу голубому
Плавють рози, рози-хмари.

Заспівали соловейки,
Круг ставка, кругом криниці
Скачуть білі

Не щебечіть, серденятка,
Мов дітоньки в пт́ашки,
Не збудіте у колисці
Моєї ромашки.

Галю, ось тобі я льолю
З лиштвою пошила,
А тобі, Івасю, пужку
З пужалом

Соловей, соловей,
Наш залетный певец!
Как ты жил, что видал
На чужой стороне?

Так ли любят тебя
И за морем встречать?
Так ли любят и там
Слушать песню твою?

Уж

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з

Африканський Олень часто живиться зміями. Наївшись досхочу їх і терплячи спрагу від отрути, що пекла його всередині, швидше за птиць помчав до гірських водяних джерел на високі гори. Там побачив

Червоні яблука в кімнатах
Насипані, що ніде стать.
Це нашого кохання надих
Зійшов на яблуневу стать.

Це ми передали деревам
Жагу і пристрасть молоду.
Як, палені вогнем

Спадала вниз оголена вода
Просяяна, весела, молода,
Як дівчина, що вибігла з ріки:
Ряхтіли в сонці стегна і литки,
Сміялась проть прозора і нага,
Біліла на губах її жага,

Ти навчаєш ходить легкома
Попід хмари навислі
І гасити бентежність ума
Клоунадою мислі.

Не приймаю веселих наук,
Що гіркі, мов оливи…
Он життя виривається з рук,
Як

Біжить під зливою лошиця,
Крізь темні хащі – напролом;
Дощ прогинається, ятриться
Крильми над золотим хребтом.

Вона, мов блискавка червона,
Летить крізь памороку віт.

В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала… Що ж робити? —
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.

Як