Про природу

3-тя частина збірки “Очі до очей”

ПЕРША
Блудили полем осінні ночі,
Несли тумани в пелені.
Блудили ночі,
Та й наврочили –
Запечалилося мені.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Дерево до дерева,
Очі до очей,
Знов поклала осінь
Руку на плече.
Руку на розлуки,
Очі на плечі,
Ходить лісом музика
В мокрому

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Хвора жінка задивилася у сад
З жовтого вікна прогірклої лікарні.
У саду кружляє листопад,
Мовчки доціловуються пари.
Темні кола попід

О чарівнице, ніч весняна!
Ти повна звабних таємниць.
Я до землі схиляюсь ниць:
Вона вологою духмяна,

Теплом одвічним зогріва.
Ступнеш – і голкою трава

Гаптує

Вічний вогонь

Нема ні Бога ні Пророка,
Нема душі на всій землі.
Є тільки серце одиноке –
Листок, замерзлий в джерелі.

Вічний вогонь

Розчахнутий дуб похиливсь серед степу,
Могуче гілля, мов чорні руки
На чорну ріллю поскладав.
Та чорна рілля – древні звивини мозку,
Завмерлі мелодії вічних

Вічний вогонь

Віками кожному своє:
Орлам літати,
Курям дивуватись,
Траві рости, а травам нести сум.
Так світ стоїть, таким він є,
А в нім кожному своє.
І мій шлях

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

ТуманИ, ТумАни, ТуманИща
Валять вал по долинах.
Сірі гуси на сірих стернищах
П’ють росу з павутиння.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Волохаті полини
В сивих росах,
Звук одлиглої струни
Сонця просить.
Заєць лапи промовив,
В очах смуток…

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Тихий дощ, як тиха мова,
В хаті гірко від любистку –
Клечання.
Листок кленовий
Впав з стіни в відро на миснику.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Ніч у сорочці лляній
Спати пішла за село…
Дядько Микола сидить у човні,
Б’є коропів об весло.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Жовто-гарячою глиною
Мати призьбу підвела.
Одступила на хвилинку,
Оком повела.
Руки в матері красні,
А косинка

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Голуб над Щаснівкою
Мудріший Корану –
Він кохає і відчуває крило.
Колись раннім-рано
У білих туманах
Зависло

Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам!
Привіт тобі, вродливая країно!

Привіт тобі! Нехай твоїм хатам
Засяє сонце; щасная

Посвящається С.Павленкові

I
Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і дуброви;
Соловейко в садку
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток

Тихесенький вечір
На землю спадає,
І сонце сідає
В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,
Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Світи ще

За перевалом болів і досад,
За рядом зрад, що тяли серце чуле,
Не треба повертатися назад,
Не треба озиратись на минуле.

Нехай стоїть, як дальній ожеред,
Ховаючи самообмани

Ані знаджень медово-прочовгих,
ані скрегіт, чи шепіт, чи рев.
Тільки музика стовбурів довгих,
тільки велич завмерлих дерев.
Пташка кличе, струмок цвірлікоче,
мох ряденцем

Було, як шарпане сукно,
крайнебо з вітром шерепівим.
Надвечір — сонце крізь вікно,
мов гострий шприц
з пташиним співом.
На відголоски шалини
послала тиша запинала.
Я

Де вістря зір, як сріберні хвоїни,
застрягли гостро в чорному шатрі,
виходить в темінь жінка з України, —
бо щось її стривожує в зорі.
Як дзвін відра об цямрину криниці,
як