Про природу

Згасає зелень.
День, мов спринтер,
По золоту біжить медаль.
Зітхає в гаї сивий вітер,
А ніч закутується в шаль
З туману щедрого, в’язкого,
Огріє спомином п’янким —
Душі

У Голосієве піду,
Де блиск озер і шепіт сосон,
Де молода чаїться осінь,
Сховавшись за крислатий дуб.
Шепочуть трави: відпочинь.
Голівки посхиляли квіти…
Чому б їм сонцю не

Полоще білі зуби по щебеню дрібнім
Ріка гірська, закута поміж скелі.
А мріє розливатись до оселей —
Як Буг мій чи могутній Дніпр.

Мовчання грізне Карадагу,
Глухе стогнання поміж скель
У серці викличуть відвагу
Лишити сонний Коктебель
І йти у гори — вище й вище,
Застиглу пащу де вулкан
Тримає у

Завиває містраль, шорха сизий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!

Завиває містраль і пустельний

На світанку я вихожу в степ,
І летять вітри пахучі, мрійні,
Де жовтець медянисто цвіте,
І шумлять хліба хмільні, надійні.

Ляжу і прислухаюсь землі:
Грають соки і чорнозем

Крона. Корона. Криниця.
Купіль. Крайнебо. Край.
Крах. Канчуки. Колінця.
Крівця. Кат. Коровай.

Клопіт. Капуста. Кришка.
Кава. Кавун. Кабак.
Крик. Карапуз.

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в

Чого побиваюсь
терпкою рукою
від місця біди вдалині?
Ожинова ягода понад рікою
чомусь пригадалась мені.
Ті люті двоногі
з обличчями з масок,
де кожне з очей, мов

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч – це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми –
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують

У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі.

Юна сербка переходить вулицю,
і оминаючи осінній базар з розвішаним крамом,
помічає, що цієї осені багато золота в хустках і городині —
он його скільки в теплій цибулі;
багато

Росянисте полечко,
Наче сонцем шито.
Перша нитка — буряки,
Друга нитка — жито.
Заплелись у пошиття
Кольори найкращі.
Хто ж це поле вишивав?
Руки роботящі.

осінь заходить боком-боком
щоб виглядати мо́лодо
дерево тріскає вздовж воло́кон
холодно-га́ряче-холодно
тріскає дерево сохнуть суцвіття
наче ламкі зап’ястя
ти все блукаєш

все тонші відтінки
все глибші тони́
вира́зніші лінії вен
густішає кров і вино восени
і день застигає мов дзен

вигрібаю в нейтральні води
і дрейфую за теплим вітром
я – мінливий шматок природи
абсорбент для води й повітря
я – медуза планктон амеба
я – органіка я – біомаса
помираю

Там за горою, за крем’яною
Стоїть калина над рікою,
А біля неї дівчина жде —
Чомусь коханий не йде, не йде.

Приспів 1:
А швидка річка шумить, хлюпоче,
Шалений біг спинить

Навіяне співом Квітки Цісик «Чуєш, брате мій»

Краків. Осінь, падає листя
І шарудить бруківкою під ногами.
Вечір. І несеться низько, до серця близько
Вгорі журавлина

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Я один у лісі під сосною,
Замели мене сніги,
Замели мене із головою!
Листя дуба падає із снігом
На мою лижню,
На зникаючу лижню

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Україно!
В найтяжчу хвилину я співаю твої пісні.
Я б’ю тарілку з синьою водою
На щастя сподівань, моя любове.
В загравах осені стою перед