Про природу

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Як місячно і чисто на степах!
Сніги, мов хмари з літака.
А широчінь яка
В нічних степах!

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Упав додолу з гілки сніг,
І випросталось гілка.
Так випросталась гінко.
Синиця заспівала дзвінко,
Патлатий пес на

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

ТуманИ, ТумАни, ТуманИща
Валять вал по долинах.
Сірі гуси на сірих стернищах
П’ють росу з павутиння.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Волохаті полини
В сивих росах,
Звук одлиглої струни
Сонця просить.
Заєць лапи промовив,
В очах смуток…

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Ніч у сорочці лляній
Спати пішла за село…
Дядько Микола сидить у човні,
Б’є коропів об весло.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Зорі на небі,
На землі зорі.
Між ними – морок
Снів наморених.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Коло броду
Місяць бродить,
Синіми руками
Ловить карасів.
Сів.
Задимив думками
По росі.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Жовто-гарячою глиною
Мати призьбу підвела.
Одступила на хвилинку,
Оком повела.
Руки в матері красні,
А косинка

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Голуб над Щаснівкою
Мудріший Корану –
Він кохає і відчуває крило.
Колись раннім-рано
У білих туманах
Зависло

Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам!
Привіт тобі, вродливая країно!

Привіт тобі! Нехай твоїм хатам
Засяє сонце; щасная

Тихесенький вечір
На землю спадає,
І сонце сідає
В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,
Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Світи ще

Округ сонця шлях широкий
В неоміряних краях, —
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку
Ходить колом без кінця,
Шлях без міри, вік без ліку
Їй

Зінаїді Р-ській

Дівчино! дізнатись була ти цікава,
Чи дуже люблю я природу.
Дівчино! природа — то тільки оправа
На образ, ясну твою вроду.
Байдуже, якії в картині

Нахлине злива. Перемочить
І валуни на шлях знесе.
Усе живе перетолочить
І позамулює усе.

Повалить картоплі в городах,
Заллє півони і щавлі.
Але, немов останній

За перевалом болів і досад,
За рядом зрад, що тяли серце чуле,
Не треба повертатися назад,
Не треба озиратись на минуле.

Нехай стоїть, як дальній ожеред,
Ховаючи самообмани

Ані знаджень медово-прочовгих,
ані скрегіт, чи шепіт, чи рев.
Тільки музика стовбурів довгих,
тільки велич завмерлих дерев.
Пташка кличе, струмок цвірлікоче,
мох ряденцем

Було, як шарпане сукно,
крайнебо з вітром шерепівим.
Надвечір — сонце крізь вікно,
мов гострий шприц
з пташиним співом.
На відголоски шалини
послала тиша запинала.
Я

Крамола терпла і німіла.
Лади щезали з вереди.
Ти не мене не зрозуміла,
а волю дерева й води.
Нічної гілочки ясмину,
роси в бузковому ковші.
І загадкову

Перетнувши життя перебрідне,
куля виміри всі похитне.
Відмежує нерідне і рідне,
в отвір виверне світ і мене.
І неначе побачу з придолку
пірамідного грона бузку:
тінь

Вістря смерек
затулило млистям.
Блимає сонце
крізь тло хромате.
Вчуся в пташок
розмовляти з листям,
вчуся в дерев
самоту тримати.
Ниття цитринове,
аж ятраве,