Про природу

Тут пишний храм стояв колись, а нині
Серед піском занесених руїн,
Старе шатро нап’явши, бедуїн
Куняє в спеку… Хмар високих тіні
Пісок мережать…

Ні дерев, ні

Субота. Вечір. Череда остання
Скотилася з зеленого узгір’я,
Мов з виднокруга сива хмарка рання.
Останній віз доїхав до подвір’я —
Роботі край. Ще тільки дим снується,
Мов

Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила.
Все буйніший вітер верховий…
…Не одна, мабуть, сьогодні мила
Цілу ніч не склонить голови…

Не одна над море вийде мати,
Материнську долю

Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще – для мене! – не заніс…
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс…

Не заблукають з хуторів лелеки, –
Хіба що

Ні словечка йому не сказав старий,
Мовчки вивів коня за ворота.
Потихеньку осіння лилася згори
На степи позолота.

А коли упав перший у жовтні сніг,
Лист прийшов весь

Грім гуркоче навкруги,
Хмара дощ несе в луги.
Лийся, дощику, навкруг —
На поля,
Баштан
І луг.
Лийся, лийся над травою,
Молодою,
Запашною,
Лийся, лийся

Я став би птицею, коли б
Не жив на світі чорний хліб,
Коли б на світі не жило
Столапе зло…
Я нерозщеплену любов
В поля, в серця посію знов,
Посію в роси хліб з руки
І

Обминувши луг, що вкрився міддю,
Слід до хати губиться в бору.
В хаті пахне парене обіддя,
Сік густий покрив кору.

На корі зі мною стельмах сивий,
Поруч шпиці віялом лягли.

Там, де гнеться верболіз,
Чорногуз
В ставок заліз.
А на птицю з верболозу
Вітер трусить
Срібну росу.
Рясно падає росиця —
Славний душ
Приймає птиця
Коло берега

По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору.
Дятел глянув, сів на

За народними мотивами

Хочеш — вір, а хоч — не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у

Рожевий схід. Галуззя молоде
Пісні виспівує привітні.
Поміж березами дівча іде
У хусточці блакитній.

Рукою гладить пасмо золоте,
Іде, співаючи, в долину…
І, може, більше

Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: — Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:

Відлетіли сірі гуси,
в лісі осінь вже гуде,
і малесенька Настуся
з букварем до школи йде.

З поля вибіг зайчик шпарко,
стрімголов побіг з гори,
і всміхається школярка:

На болоті журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця, —
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель

У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати

За народними мотивами

Журавель для баранця
Накосив стіжок сінця
Та й майструє ясельця,
Не собі — для баранця.
Хай баранчик — добрий гість —
Із яселець сіно

Листками вітер котить
І кидає в болото;
Стежками попід гаєм
Бездомний сум блукає.

Обходить перелоги,
Рахує панські стоги,
Обходить хлопські ниви
І плаче,

Перегорни дві-три сторінки в ґіді —
Зникає море, і думкам устріть,
Немов огнем розтопленої міді,
На заході пустеля майорить…

Там царство Сетове. Не важся далі
Ти,

Даремно шукаю розради
Під сінню твоєю, природо!
Твої голоси невмирущі —
І шум молодої діброви,
І степу ранкового шепіт,
І гуркіт правічного моря —
Уже не здолають, як