Про осінь

Осінь. Є що втрачати
В полі чорному, злому.
Небо. Є де втікати
На коні золотому.

Море. Є що любити
В домотканій печалі.
І хвилини губити —
Краплі крові на

Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.

На душі прохолода.
Навіть півень затих…
— А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
— Всіх…

Покосили пшениці й жита
І незчулись, як минуло літо!
Скоро прийде осінь золота,
Молоде зійде зелене жито.

На м’якій розпушеній ріллі
Буде жито килимом лежати …
Вже летять

Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день

Квітка за квіткою здіймається.
Обрій цвіте, роса зливається.
Квітка за квіткою – до осені.
Літо ще спить у гладіолусі.

Зрада пройшла грозою тихою.
Чуєш, як холодно я

Був звичайний осінній день.
Понеділок.
Для енергійних людей
початок нового тижня завжди супроводжується
новими надіями та планами;
ті ж, для кого це тільки перший

Сиві́є осінь на схилі днів.
Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори.
А нам – по задубілості снігів –
аж шпари позаходили під шпори.

Спадає долом осінній шлейф,
дотла

В осонні вересень так радісно сурмить
у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс

– Ша…
Осінь шелестіла.
Щось схоже на…
пошарпані шати
чи забóлене тіло.
Щось нешумнé…
Ша…
Шанобли́ве.
Виголошує лише те…
що віджи́ле.

I dance.
Розкриймо під’їзди в осінній сезон.
Є шанс у нас
з дощем танцювать в унісон.

А за обрієм
птиці у танці купаються.
Yes – ша́лал-лалалла-лай!
Погляньте – осінь

Осінь золотом листи писала,
відпускала їх в конвертах-журавлях,
але ті ніяк не долітали
у краї, де золота земля,
все на півдорозі випадали
срібним снігом у своїх полях…

А

Час одяг міняти й манери.
Попадали літні шпалери,
насипавши листя під ноги,
лишивши розхристання вбоге.

Рутинні осінні картини.
Пресумно порожні курти́ни.
Вірш випаде

З циклу «Нотатки фенолога»

Дочекалися. Під небом зацвіла осіння рана —
в золотій оселі смутку не живу, а розкошую.
Трохи полум’я вмістила у пейзаж віконна рама,
і поки

Ми ввійшли в цю осінь, як в алею…
Осене, прийми нас і помилуй!
Гіркота земного привілею:
пережити світло, мов помилку,—

як над нами болісно смеркає! —
тонко рветься день, аж

Коли літо одлунало
І прийшли осінні дні,
Сонце дині фарбувало
На зеленім баштані.

Фарби вибрано густі,
І ясні, і гожі!
Вийшли дині золоті –
Всі на сонце схожі.

На осоння змій повзе,
Вигнувсь він, як буква Зе.
Буква Зе — як цифра 3.
Щоб завчити, повтори!

Налилося по вінця блакиттю вікно —
День погожий і соняшний настрій
І неначе із неба пролите вино
Покропило пурпуром тут айстри.

Передосені теплій непевній порі
Залишилися

Мандрувала ніччю осінь рання
Й ранком подалась у білий світ,
А мені лишила на прощання
Перший ледве що помітний слід.

Придивляюсь — ось її ознаки,
Видно, що приходила

У соняшних галявин тиші
Осіння править благодать,
Прудкі бурундуки чутніше
Опалим листям шарудять.

Я до сухого шарудіння,
Завмерши, прислухаюсь мить,
Щоб вкотре сутність

Прозорінь просені — небес безмежний повів —
Ще огорта тебе, моя земна красо,
Та клен охляв і не красується красоля
В ці дні — якісь непевні і раптові.

І зливи зав’язі, мінливі