Про осінь

Зажурилась бджілка…
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.
Де медок збирала –
Де вона гуляла,
Там ті квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.
І зима

осінь
ніч
і потяг мчиться
наче протяг без упину
я люблю крізь ніч дивитись
на простори батьківщини
а вони такі чорнезні
наче то пітьма хтонічна
то у ній ми щойно

Вже літо красне і конем
Не наздогнати — осінь.
Річне кільце іще одне
В деревах додалося.

Стоїть і журиться сосна,
Бо в полі за рікою
Лягла глибока борозна
Між літом і

Наче жар, під вікнами у мене
Догорає літо в квітниках.
Яблуні в саду іще зелені,
Та нема вже яблук на гілках.

З моря насуваються тумани
І пасуться вранці на стерні,
А

Водить осінь хороводи
То із листя, то з дощів.
На прогулянку виходять
Парасолі і плащі.
Там розмову парасолі
Із плащами завели:
«Ах, як довго у неволі,
У темниці ми

Ще не спала, але вже й не чула,
Хто ж то плаче:
річка?
вітер?
гай?
Продощила. Процвіла.
І — проминула…
На добраніч, Осене! Бувай!

Що тобі, листочку,
що тобі, маленький?
Як тобі лежати
на землі сиренькій?
Як тобі не спати
під холодним вітром?
Де тебе на зиму
до весни подіти?

Вже хмари такі осінні,
вже зайчик аж дуже сірий.

Вже листя з моєї тополі
постелено просто долі.

Учора була травинка,
сьогодні — суха бадилинка.

А їй павучок до

Усе щільніше тулиться до Бугу
Поголена косою сіножать.
Просвічуються наскрізь лісосмуги —
Сорочі гнізда можна рахувать.

За річкою, під самим небокраєм,
Гуртує осінь тисячі

Корабельні сосни
Так тихо
На білому світі,
А листя осики тремтить:
Вона так намерзлась за зиму,
Що й літо
Не може її відігріть.

Вже грім у хмарі
Не гримить
І в небі менше сині.
В передчутті зими
Тремтить
Сухе кукурудзиння.

Тремтять ставки
Серед полів,
Немов од землетрусу.
Гукає

Стала Осінь,
прислухається:
то хто
гіллячкою сухою
тишу проколов?

Дерево плаче тоді,
коли падають холодні дощі
і воно мерзне на протязі.

Дерево плаче-плаче:
немає на нім сухого рубчика,
йому ні в що й перевдягнутися,
бо Осінь йому

Літо у серпні схоже
на руде лисеня —
бігає лісом
і нюхає спілу ожину.

Або —
приміряє капелюшка
найбільшого мухомора
й крадеться до лісового люстерка
подивитися,

осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага

Назустріч біжать дерева
І невідомі станції.
Триглава сокральна дорога
Фінал дистанції.
Нам осінь вже грає джаз
В багряній сукні.
І згадують тихо про нас
Липневі

Велетенські осики –
Листаті гіганти,
Повні пригорщі сліз,
Зорі, як діаманти
Де-не-де, з-поміж трав,
Знову в небо злітають
У фіалкових обріях
Ніжно зітхають.
Як в

Хай замітає осінь почуття
бурхливо-жовтим теплим листопадом,
багряними листками каяття,
хай сипле щиро понад тихим садом.

Хай обіймає мерзлий квіт жоржин,
троянди білі хай в

Коні в масках. Пустота.
Скоро буде осінь.
Як монета золота
На чиїйсь дорозі.

Хриплувате світло фар.
Запахи соснові…
Недописана строфа
На пташиній мові.

Осінь не приходить несподівано,
Хоч раніше від своєї мами
Помирають яблука, незірвані
Вітром, чи руками, чи устами.

Осінь лист сама собі відписує
Кров’ю верб лелековими