Про осінь

Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні,
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.

Впаде на луки, на гаї,
Побілить лист на вишні…
Погасить сонечка мої —
В

Осінь наша, осінь –
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина
Бабиного літа
Довгі, білі коси…
І дорослі й діти
Люблять тебе, осінь.

Та не тільки

Ходять хмари в небі синім,
Місяць Вересень прийшов,
Сповнивсь вереском пташиним
Тихий затишок дібров.
Позлітавшися у зграї,
Різне птаство молоде
В крилах сили набирає
І

Маслючок — малючок
в капелюшку темнім —
між соснових колючок
виткнувся з землиці.
І неначебто крізь пліт
з подивом приємним
погляда собі на світ
з-під м’якої глиці.

Веселе літо відцвіта,
пора його пройшла.
Хороша осінь золота
надходить спроквола.

В червоні й жовті кольори
вона фарбує лист.
От-от загляне й в табори,
покличе нас до

Настала осінь. Холодом
Повіяло навкруг.
Все більш береться золотом
Зелений ліс та луг.

Від вітру коливаються
Пожовклі дерева,
А листя з них зривається
І пісеньку

Перекреслить ластівка крилом
день за вікнами.
Ніч дощами вмиє шибки,
витре вітром…

Що про осінь оцю собі
я у пам’яті залишу –
чи кленовий лапатий листок,
а чи

Солом’яні, руді, мутні краски
вже осінь пензлем сонця по городі
розкидує, й старій, гнилій колоді
подібні барвою стають листки.

На старість жовкнуть гарбузи тяжкі,
горох

З-за шиб проміння жмут, мов блиск омани,
осіннім усміхом з далеких лук
бренькливі мухи манить на рундук.
Мандрують хмарою дрібні прочани

й глядять очима, повними пошани,
як

Маленька хата, як коробка,
загата з листя під вікном,
кошниця, наче солі товпка, —
усе вже спить осіннім сном.

У хмарі сонця і не знати,
в тумані тихе поле спить,
собачка

Ви чули, як плаче знесилений вітер,
Упавши на груди осінньому лісу?
Розбившись до шереху, крила зламавши,
Не в змозі піднятись, він в люті безсилій
Ховається й нишкне під листом

Зажурилась молода калина,
Листям притулилась до вікна,
Кетяга не втримала стеблина,
І тепер, надломлена, кона.

Вже гудуть осінні перші грози.
Заморозки скоро упадуть,
А

Восени у Києві-столиці
На каштанах між пожовклим листом
Метушливі молоді синиці
Бавляться тихеньким пересвистом.

Восени у Києві-столиці
Теплий вітер на деревах грає
І

…А було тихо. Було журно,
Аж доки з нетрів городів,
Мов свіжий вихор в хату курну,
З потужним криком, грізно й бурно,
Ти в наші села зелетів.

Прийшов у стомлені оселі
З

Плюскоти річки і шелести гаю
Тонуть прозоро в замислений вечір,
Де чисто і ясно, неначе в нетечі,
Горючі осінні ліси дотлівають.

Плинуть хмаринки у течінь гарячу,
Де сонце за

Осінь в саду розлилася,
Осінь, як повінь, червлена.
Вишня в багрець одяглася,
Мов молода наречена.
Мов молода наречена
Вишня в багрець одяглася.

Листя, крудляючи,

Багряний лист в гаю кружля,
Шумлять отави молодо.
Чого ж, чого вдягла земля
Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа
Листки зелено-рунисті,
А я гублю ясні літа

Уже на осінь поверта,
втомилась ластівка завзята.
Сидять рядками на дротах
з батьками і ластовенята.

Тривожно, ластівко, тобі,
замовк у серці щебет щирий.
Прощайте, шати

І знов я стою
У пожовклім гаю.
Що серцю про старість нагадує,
А зісохле і тлінне
Листя осіннє
Крутиться і падає,
Крутиться і падає…
В душу мою.

І щомить моє серце

Der Ströme Seelen, der Winde Wesen… (c.Heym)
Душа потоку, суть вітру…

Плюскоти річки і шелести гаю
Тонуть прозоро в замислений вечір,
Де чисто і ясно, неначе в нетечі,
Горючі