Про осінь

Прийде сюди холодна, вечірня,
де метелить, метелить одуванчика пух,
і запахне пожаром далеким загірним,
і тебе я згадаю на возі, в степу.
Упаду, упаду в розпуці на роси,

Несли твою труну. Тремтіли ґрона-бризки
на віях яворів,
а вечір похиливсь так низько, низько-низько –
ще мрів – про ранок? – мрів…
і плакали – чого? – старі-старі мотиви,

На місто стомлене здаля дихнула осінь:
Повітря в ніч пило міцную прохолоду,
А ранком – почепилась блідо-сиза вогкість
На будинки, мости, на води…
Там, десь за обрієм, вона

Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила тепла осінь
І дерева, і кущі.

І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки.
Зникли птахи перелітні —
Гуси, іволги,

Прийде осінь. Закурличе
Журавлями в ранній час,
І дзвінок мене покличе
Перший раз у перший клас.

Неждано підморозило.
Змело листки руді.
Посипалися в озеро
Достиглі жолуді.

І на воді три цяточки —
Одна,
і дві.
і три —
Гойдаються три шапочки
Осінньої

Цей день як день: без радості й печалі.
Лиш на калині облітає листя.
Та я осінньо про свій жаль не мовлю,
Щоби ніхто зі мною не журився.
Нема думкам спокійного причалу,
Є

Так, як було,
Так буде вічно:
Щоразу день чекає ночі.
Уперта гордість чоловіча
Коритись ніжності не хоче.
Та дні дощами переплачуть,
Снігами смуток пересіють.
І знов

Пісня

Осипається цвіт,
Білий цвіт черешневий.
Ви до мене прийдіть,
Балакучий, веселий.
Щоб роки і сніги
Моїх мрій не занесли,
Ви мені говоріть
Про

Пісня

Осипається цвіт,
Білий цвіт черешневий.
Ви до мене прийдіть,
Балакучий, веселий.
Щоб роки і сніги
Моїх мрій не занесли,
Ви мені говоріть
Про

Цей день як день: без радості й печалі.
Лиш на калині облітає листя.
Та я осінньо про свій жаль не мовлю,
Щоби ніхто зі мною не журився.
Нема думкам спокійного причалу,
Є

Маркові Вороному присвячую

І
Що ж, ти мені співала непогано,
Ти пестила, як друг, втішала, мов сестра…
Не знала я, вколисана в туманах,
Чи то любов, чи то жорстока

Так, як було,
Так буде вічно:
Щоразу день чекає ночі.
Уперта гордість чоловіча
Коритись ніжності не хоче.
Та дні дощами переплачуть,
Снігами смуток пересіють.
І знов

Багряний вересень проливсь дощами
над полем, лісом і ставком,
і над моїми згаслими літами,
що в сніп лягли, підкошені серпом.

О, змийте все з душі, осінні зливи!
Лиш чисте

Вечірня похолодь мені у серце віє.
Цей рік був – як осінній ліс,
де ледве пахне ще шавлія
і небо дивиться крізь прозолоть беріз.

Моя осіння туга, лагідна і ніжна,
крізь

Ще вчора осінь хвилювала.
Співала кров, немов вино.
І на озер ясні дзеркала
я розчиняв моє вікно.

Ще вчора в синьому пожарі
горіла осінь золота.
Але ущерть налита

Осінь, дівчину маленьку,
я гойдаю на колінях,
а по шибах дощ забренькав.
Плине мла на хвилях ліні.

Навантаживши в трамваї,
млу розвозить вечір синій.
Заблудився він між

Вже сніп у полі споловів,
і став гіркішим дух полинний,
і червоніють кетяги калини
на взліссі літніх вечорів.

Зберу я зілля всі і трави,
що не зів’яли ще в гаях,
і буду

Он крутиться листками зжовклими
прозора праосінь берез.
Над вечір так раптово змовкли ми,
схиливши очі до терез,

де шальками урівноважені
всі наші радощі і сум.
І серце,

Вже золотими плямами розквітли
стрункі берези в сосняках,
і по оголених гаях
розлила осінь так багато світла, –

мов щастя, перед смертю надто щедре,
щоб нашвидку, за кілька