Про осінь

Не встигла осінь відпочити,
Пройтись лісами і садами,
Все листя їй позолотити,
Намилуватися плодами,
А вже земля про літо мріє.
І я спішу її зорати,
Щоб золотим зерном

Як осінні вітри дунуть
І на небо хмари сунуть,
Попід хмари сумно лине
Ключ відлетних журавлів.
Хто з них верне, хто загине…
Чути їх прощальний спів —
Попід хмари сумно

Знов
золоті листочки
клена
летять на землю
і на мене,
такі тендітні
та сумні.

Летять,
кружляючи крилато,
і, мов сліди
качиних лапок,
лягають

Вітер плаче, вітер виє,
Дощ осінній дрібно сіє,
Жовкне листя, в’януть квіти,
Скрізь калюжі поналито.
І ніде не видно пташки,
Ані бджілки, ні комашки,
І метеликів нема —

Про осінь кажуть: золота.
А я додав би: ще й багата.
Йдучи по селах і містах,
Вона несе з собою свято.
І я за щедрий урожай,
Який зібрати нам вдалося,
Вручу їй теплий

В зеленім лісі побував
Якийсь художник – і поволі
Дерева перефарбував
У золотисто-жовтий колір.
– Ти хто такий? – я здивувавсь‚ –
Чому тебе не бачив досі?
– То придивися‚

Осінь, осінь… Лист жовтіє,
З неба часом дощик сіє.
Червонясте, золотисте
Опадає з клена листя.
Діти ті листки збирають,
У книжки їх закладають.
Наче човники, рікою
Їх

Зжали люди вже пшеницю,
Виламали тенгерицю, —
На баштані дині спіють
А від сонця золотіють.
Скрізь капуста головата
На грядках стоїть, боката,
Буряки, хлоп'ята жваві, —

По гаю походжаю,
Кружляють скрізь листки,
Килимами вкривають
Доріжки і стежки.

І мрії мої ранні
Схилились в самоті
На скатерті багряні
Й килими золоті.

І кряче

Пустіє між гір
І щовечірньо осінь ходить над бухтою
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
Я бачу твої

Повіяв вітер, крильми лопоче,
Термосить гілля, дме просто в очі.
Пташки сховались, дерева гнуться,
Блискавки в небі як змії в'ються.
Громи гуркочуть, йде гук горою,
Вирують

Хутко осінь хутко лист
Мов сумно-жовтий серпантин
Обсипле темну цю алею
Де вперш бажанням зайнялись
Як вперше він
Прийшов за нею.

Чому так пізно ти сама
Може запитуєш

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка

Які прозорі далі
В осінні дні ясні!
Які яскраві далії,
І роси як кришталі,
І сяйва як у сні.

Та хмарки в’ються мутно,
І пташечки не чуть;
Без пташечки так смутно…

Прийшла осінь люба, мила,
Дітям на потіху
Груші всі позолотила
У годину тиху.

Ще червону фарбу мала
Осінь-мальовничка,
Яблучка помалювала
На обидва личка.

Як

Осінь похмура йде
Хмари дощі тумани
Осінь у серце веде
Смуток нежданий
Холод суне німий
В душу вповзає мла
Осінь серпанок густий
Ти принесла
Ради не дам собі
В

За селом, селом, в полі чистому
З гучним гомоном граки граються.
На дубочкові, на безлистому
З чорним вороном розмовляються.

За селом, селом, в полі чистому,
Сірі сумерки

Звелося літо, і не знать,
Як день за днем минув,
І серпень дав, що можна дать,
І вересень майнув…

Морозний вітер в гай і ліс
Подув з холодних міст
Й нещадно з дерева

У царинах на роздоріжжях
Млини, що мелють наше збіжжя.

Крилаті, темні та похмурі
Вони радіють кожній бурі.

Під час осінніх буйних злив,
Коли вітри шумлять між

Несли твою труну. Тремтіли ґрона-бризки
на віях яворів,
а вечір похиливсь так низько, низько-низько –
ще мрів – про ранок? – мрів…
і плакали – чого? – старі-старі мотиви,