Про осінь

По-осінньому хмари пливуть,
По-осінньому вітер кигиче…
У далеку лаштуючись путь,
Чорна галич злетілась на віче.

І весь день в берестках стрекотня
Все полохає хмари високі,

Падає з дерев пожовкле листя,
День уже в обіди догорів, —
Кажуть, що вночі на передмістя
Осінь приблукала з хуторів.

В центрі вона буде завтра ранком,
Повагом вступаючи

Не люблю осінньої ночі!
Той вітер, як ворон крилатий,
Літає, товчеться до хати,
Мов плаче чогось, чогось хоче —
Не люблю осінньої ночі!

Не люблю осінньої ночі.
Дощ

Глуха і зимна осінь. Небо хмари вкрили,
Як олово, такі важкі і сірі.
Стоять поля німі, немов могили,
Над ними вітер грає, як на лірі.
Та щось сумні-сумні ці співи-звуки,
Як

В’януть квіти, листя рідне,
Небо меркне, половіє,
Як зіниця, що поблідне,
Нім замре і скам’яніє.

Поле в млі, як в домовині
Під покривалом небожчик.
Смерк лягає по

Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі…
Час увійти в надійні береги
Думкам і мріям…
Як діброви голі
Очам відслонять далечінь німу
І сонце ллється скупо і

Знов за вікном осіння тиха мжичка…
Знов у палаті сірий смерк розквіт…
Нудьгуй, нудьгуй… Розвага невеличка —
Задавнений плеврит!

Замкнувся світ в малім і тіснім колі, —
Хоч як

Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній

Малюнок

Надбігла хмара чорна і закрила
Останній клапоть неба. Ніч і тьма,
Як птиця хижа, чорнокрила,
На землю каменем лягла.

І не доглянеш, де хлів, а де хата,

Буває — тужу за тобою,
Як тужать квіти по весні,
Як тужать ті листки дрібні,
Коли осінньою порою
Летять у світ, бліді, сухі, —
Такою тихою тугою,
Буває, тужу за

Осінь.
Полетіли брови в теплий вирій,
і в чорних водах твоїх очей
заходить сонце.

День йде по ночі, а осінь по літі,
І переміні тій кінця немає.
В кожній хвилині хтось родиться в світі,
В кожній хвилині хтось в світі конає.

В тій хаті чути перший плач

Знов прийшла на землю
осінь,
розпустила сиві коси,
а у неї в сивих косах
позаплутувались оси.

Позаплутувались оси
і бринять в її волоссі.

Дуже любить

Де ж ти, осінній жовтий листочку,
Гониш з вітрами, розганяєшся?
Чом ти тополі там на горбочку
Та не тримаєшся?

Або ж я знаю, де я погоню,
Перед морозом де заховаюся,
Раз

Бачиш, як листя паде?
Осінь іде.
Чуєш той шелест і шум?
Смертельний сум.
З півночі вітер летить,
квіти в’ялить;
Голови хилять до землі,
плачуть в імлі.
Плачуть, що

Одноманітно і звичайно
Кінчалось літо. Рад не рад —
Що це міняє? Зустрічай-но
Переходовий листопад!

І горблячи відвиклу спину
В обіймах теплого пальта,
Нудливий запах

Осінь — у барвистому намисті.
Як циганка — з бубоном в руці.
Поцілунок — чистий і вогнистий
на моїй зоставила щоці.

Не забуду: вчора в бубон била,
танцювала, дика і

Коли в саді листок останній зжовкне
І цвіт останній у городі зв’яне,
Коли остання пісня в полі змовкне
І осінь пізня і глуха настане —
Тоді згадаєм все, що було миле
І від

Вже на єдвабі неба осінь
Гаптує золотом лазур,
Вже воздух диха у знемозі
Передчуттям музики бур.

На вирізьблені крайобрази
З каміння, золота і скла
Журливо-жалібно

Душам смерть — стати водою.
Геракліт

1
Ще день високий, ще трива
Зеніт мелодії в блакиті,
Ще синь і хвилі, і трава
Купаються в останнім літі,
Ще тиша