Про мову

Плоскогубці
Розійшлися,
Розсміялись:
— Ха-ха-ха! —
Ці веселі
Плоскогубці
Схожі
З літерою Ха.

У Вас і прізвище, нівроку, наче дар —
О, дарче! — перш звучить мені у ньому,
І тільки згодом згадую свідомо,
Що це ж жіночий рід йому початок дав…

У нашій мові є жіночі сила і

Тут-тук-тук, ток-ток-ток
Вибиває молоток…
Швидко цвяхи заб’єте.
Схожий він на букву Те.

Сіра гуска їсть овес
І сичить сердито: Ес-с-с!
Сіра гуско, не сварись!
Ось ця буква еС, дивись:
Як пиріг-маківничок,
Наче місяця ріжок.

Буква Йот така ж, як И,
Наче рідні дві сестри.
Лиш зійшов на нею місяць,
Став ріжками догори.

— Ранні птахи солов’ї,
Покажіть нам букву ї!
— Буква ї така ж, як І,
Тільки зверху крапки дві.

Дмитрові Павличку

Благословила мати в полі
На білий світ своє дитя.
Два кольори одної долі
Переплела на все життя.

Один священною любов’ю
Щодня ятріє на

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську,
Я люблю свій зажурений ліс.

Дмитро Фальківський.

Товаришу Дмитре Фальківський,

Де попіл пилюги на спориші осів,
Край шляху битого утікачі днювали,
І скрип вантажених пожитками возів
Той самий був, що й за татарської навали.

Який він тягосний — возів

Терпкий, неначе тютюновий,
На пальцях запах хризантем…
Пора осінньої обнови —
Вже час нових шукати тем.

І ти від свіжих слів пахучих
Немов би раптом захмелів —
Вони

Соловейку-соловію,
Прилети!
Я співати не умію
Так, як ти.

Соловейку, соловію,
Нумо, вдвох!
Слухай-но, як я умію:
— Тьох! Тьох! Тьох!

У крамниці єноти
Запитали: — Є ноти?
— Є ноти, є ноти,
Шановні єноти!

І тепер єноти
Вивчають ноти:
— До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!
До, сі, ля, соль, фа, мі, ре,

Пляшева… Сюди скликає нас живий дзвін героїчної купини — острів Журавлиха. Скликає — схилити пам’ять перед безсмертям лицарів козацької слави і, низько схилившись, пробачитися, що так

Прекрасні всі на світі мови.
Акорди в кожної свої,
Бо в мускулистім кожнім слові
Живе народ — творець її.

Тому і всі люблю я мови!
Але мені найближча та,
Якою вперше я

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає

А я цією мовою влучаю,
Влучаю в тих, хто хтів її убить,
Хто запрягав, орав її печаллю,
Щоб нею тільки сало й хліб робить.

Не просто — писати просто,
Щоб рівно росли думки,
І правда найвищим ростом
Вростала в прості рядки.
Звичайно, куди простіше
Кульбачити — сяк і так…
Навіть при тому

Не сарказм закрасен,
А так само маска та —
Масам.
А за мого богомаза —
Оксамитово ти, маско, –
Уса пса та Спасу.

Як музику, я слухав празькі дзвони,
вони мене будили і вночі.
Дзвоніть в життя,
не знаючи утоми,
В похід беруть вас
юні сурмачі.
Відлунюйся у небі, пісне-птахо,
я

Сіряк я, ріс…
І роки лісом осіли. Корі
І собі раді бідарі босі.
Сіро ріс
Я.
Сіро доріс
Вірами раю. А римарів —
У
Вірш-рів.
Драгна — в авангард.
І — бос