Про маму

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.
Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та

На мамине свято,
На мамине свято
Хороших дарунків
Для мами багато.
Найперший од тата —
Шовкова кофтина.
Од старшого брата —
Барвиста хустина.
Од діда — картина,

У гайок росистий
Побіжу.
Для сестри намисто
Нанижу.

Із шипшини —
Червоний разок.
З горобини —
Червоний разок.

А з доспілих
Жовто-білих
Горошин —
Теж

Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька.
Я тоді до неньки тілом всім тулюся —
бо цікаво слухати і боюся…

Ось князівна-краля у неволі в

Горобець біднесенький
На віконце сів:
— Їсти! їсти! їстоньки!
Холодно! Джив, джив!

Пожалійте пташечку,
Дайте крихіток,
Я вам зацвірінькаю
На увесь садок!

У павука хатинка —
тоненька павутинка.
У коника веселого —
між травами оселя.
У ластівки швидкої
під нашим надвіконням.

А тепле й ніжне літо,
волошками

Пошли нам, Боже, маленьким дітям,
Щастя, здоров’я на довгі літа!
Щоб виростали розумні й сильні,
Душею чисті і серцем вільні!
Щоб нам світила зіронька волі,
Щоб ми не знали

Ці слова, моя матусю,
Завжди в серці маю я —
Мила, люба, дорогуся,
Золотесенька моя!

Ненечко моя рідненька,
Ти мій захист і привіт!
Будь щаслива, здоровенька
І

Дякую, матусю,
Дякую, рідненька,
Що була ти завжди
До всіх нас добренька!

І за те спасибі,
Як коли караєш,
Бо ти нас, матусю,
Розуму навчаєш.

Виростем

Я не знаю, мамо мила,
Що тобі і побажати…
Перш усього — щастя, сили
І здоров’я всім у хаті!

Щоб жили ми всі у згоді,
Як ти завжди нас учила,
І щоб твоя усмішка

Ми зібралися тут в залі
Наших мам усіх вітати,
І я хочу любій мамі
Тут при людях обіцяти,
Що не буду вже ніколи
Неслухняна й вередлива,
Гарно вчитимусь у школі.
Будь,

Наша матуся хворенька —
Ручки, голівка болить,
З ліжка ж устала, бідненька,
Щось нам поїсти зварить…

Мамо! Не треба вставати!
Ти не турбуйся — лежи!
Що і коли

Наша мама – чарівниця,
Вміє чарувати:
Візьме голку, візьме нитку
І кусочок вати,
І дивись — уже у неї
Біле ведмежатко,
Або зайчик довговухий,
Або козенятко.
А,

Чорна тінь, закривши очи,
В саду ходить серед ночи.
Півні піють, далі ходить —
Моя мама йде, підходить:
“Ти чого не спиш?

Чого думку все думаєш?
Все сумуєш, все

Сьогодні
все навкруг —
не так…
Чомусь задача —
непроста,
чомусь цукерка —
несолодка,
проміння сонячне —
холодне,
і навіть
запахуща диня
чомусь
не

Май. Чудова, ясна нічка.
У сальоні згасла свічка,
Місяць сипався з вікна;
Ми з собою шепотіли,
Твої шовки шелестіли,
Простягались рамена…

В спальні голос татка

Дуже важко жить Пилипу:
де не ляже — там прилипне,
і лише підйомним краном
підніма Пилипа мама.

Обліпили квасолину
діточки її – стручки:
двадцять два маленькі сини
та ще тридцять три дочки.
Відійти не можна мама
ні туди ані сюди,
пригортає всіх руками –
захищає

Коло, риску, закарлючку
На папері пише ручка.
Все з’єдналось загадково,
І з’явилось перше слово.
Здогадались, яке саме?
Наймиліше в світі – «мама».