Про маму

Ой час їхать, Марусенько,
Тобі до господи!..
Ох, болить моє серденько
Від сеї невзгоди!
Ой збирайся, моя галко,
Ти до чоловіка!
Жаль нам тебе, серце, жалко,
Жаль буде

По ресторанах ходить дама, сумна, стривожена така.
Синка свого шукає мама, свого єдиного синка.
А син її, любимий Гога, у витверезнику рида:
— Жена найдет себе другого,
А мать

Любу доню по секрету просвіщає мати:
— Ти вагітна, отже, книги перестань читати.
Узяла “Трьох мушкетерів”, всюди з ними ходиш.
Ти дограєшся, дурненька, що трійнят

Учить мати свою доню:
— Пам’ятай, Лариса,
Скромність дуже прикрашає,
То прекрасна риса.

— То чого ж тоді ви, мамо,
Сердитесь на тата,
Що у нього дуже скромна

— Гей, Олено! — ізнадвору бригадир гука.
— Йди скажи: немає дома, — мати вчить синка.
Хлопчик вискочив: — Немає дома вже давно.
— Ти обманюєш, я маму бачив крізь вікно. —
А малий

Діда, сторожа нічного,
Внук малий пита:
— А не страшно вам нічого?
Ніч же! Темнота!

І почув на ці турботи
Відповідь ясну:
— Сильно страшно, — каже, — доти,
Поки не

Зібралися якось гості в Козолупа Мини,
Випивали, відзначали його іменини.
Вийшов Мина із-за столу, взяв за руку тітку
І пустився вибивати громову чечітку.

Раптом

— Я зважилась, — каже вранці
Молоденька кудла. —
Порівняно з учорашнім
На кілограм схудла.

Мама дивиться ласкаво
На дитя кохане:
— Як намажешся, голубко,
Все на

Ой посватав дід Денис молоду Оришку.
Кажуть, має хитрий дід гарну ощадкнижку.
Він тепер сидить бурчить: — Господи мій, боже!
Народилося дитя, на сусіда схоже. —
А Оришка: — Ти

У Оврама — тільки мама та молодший брат,
А квартиру він одержав з чотирьох кімнат,
Бо Оврам натуру має хитрого раба:
Зна, кому лизнути треба, де зігнуть горба.
А в сусіда-інваліда

Сусід спитав мале дівчатко,
Чи самогонку варить татко.
Воно крутнуло головою:
— Не варить, ні!
Він п’є сирою.

Дід умер. Попа бабуся
В хату запросила,
Сама сіла біля діда
Та й заголосила:
— Ой склав же ти свої ручки,
Заплющив же очки…
А ти ж любив огірочки,
Любив огірочки.

— Тут були у мисці сливи.
Де ви їх поділи?
— А ми з татком,
— каже хлопчик
Ввечері поїли.
— А три кісточки лишили
Ви кому?
Для мами?
— Я лишив,
бо татко сливи

Хоч давно вечірня мла
Вже до вікон підплила,
Але вперто не лягає
Спати Лідочка мала.

— Спить давно вже дітвора,
І тобі вже спать пора! —
Умовляючи, доводить
Їй

Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!

Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце,

Старую бабусеньку згадаю!
Вона мене кохала: піснями пеленала,
Рідним словом кормила, рідній мові учила;
Старую бабусеньку згадаю!
Згадаю старую сиротину, бо вже її родину

Ой оце чудне дівчатонько, ой-я,
Щосуботоньки їде з містонька
До бабоньки, до бабусеньки, ой.
Лишає свої інфузорії-туфельки,
Скидає свої лаковані туфельки,
Одягає куфайчатко

Розквітають мальви під вікном,
Розмаїті, наче діти мальви
І вони сумують так давно,
Як давно нема на світі мами.
На жаль, серед розлук не вберегли
Те найдорожче, що в житті ми

Ти добре пам’ятаєш, брате мій,
Ми це повинні завжди пам’ятати,
Як в материнській ніжності своїй
Сумних пісень для нас співала мати.
Вкладала в них надії і жалі,
І радощі

Притулюся щокою
до щоки вересневого сонця —
і згадаю матір свою.