Про маму

Мамо моя! За час, за годину
Свиснуть кулі, заграють гармати.
Може, вийду цілий, може, згину –
Хочу твоє опрощення мати.

Ти не гнівайся, рідна, на мене,
Що пішов, не

Мамо, ніч-циганка
тихо від воріт
підійшла до ганку,
стала і стоїть.
Ніч ота ворожить,
як циганки всі:
очі – як волошки,
стрічки у косі…

Зорі, наче

Притулюся щокою
до щоки вересневого сонця —
і згадаю матір свою.

Казала нам: підете геть від дому,
розсієтесь, як маки по полях, —
та не згасіть у серці молодому
жадобу, що манила в невідоме,
на вам незнаний шлях.

Несіть, як скарб, її у

Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:

— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би

Моїй матері

Вона добра ні крихітки не мала,
Зате уволю — злигоднів та лих, —
На панському і сіяла, і жала,
Гаруючи на кривдників своїх.

А взимку ледь приходила до

Червоним полум’ям півоній і троянд,
Крихкою пристрастю ірисів ледве-прянних
Пашіло пополудня в квітнику.
А з саду теплий легіт, мов дихання,
Доносив мед розквітлих лип, і липень —

Я прокидаюся рано —
Й зразу, хоч ще не встаю,
Тільки спросоння погляну,
Бачу матусю свою.

Мати — досвітня пташина,
З досвітку віч не зімкне,
Ходить по хаті навшпиньки,

1
У неділю раненько,
Рано, до схід сонця
Ой журилася Грициха,
Сівши у віконця,
І смутними оченьками
За Самар гляділа,
У те поле безконечне,
Де Саур-могила.
З

— Скажіть, люди добрі,
чи вчила вас мати,
виходячи з хати,
тихцем промовляти,

щоб ви не забули бува
сказать на дорогу слова:
— Святий ангеле,
ходім зі мною:
ти

Стрілецька пісня

Пише стара мати,
Пише приїджати,
Чим скоріш додому.
Що робити, що почати
Мені молодому.

Ой ходжу я, блуджу,
Білим світом нуджу
З

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,

Коли ви на екзамен
виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
“Ні пуху ні пера!”

І все оте — і усміх,
і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.

Та

Ну ж, моє серденько, спи несповитеє —
В’язнем з колиски не будь!
Спи хоч не шовком укрите, а свитою,
Та за убогість не гудь.

Виростеш — знатимеш, як твоя матінка
Гірко на

Мамо, голубко! В співи тремтячі
Ти при мені виливала нудьгу, —
Знай, що сама ж ти в груди дитячі
З серця на серце звалила вагу.

Чуєш ти, мамо, спів мій пекучий,
Хворого

У гайок росистий
Побіжу.
Для сестри намисто
Нанижу.

Із шипшини —
Червоний разок.
З горобини —
Червоний разок.

А з доспілих
Жовто-білих
Горошин —
Теж

Батьку, постій! Головою понурою
Ти ще тепер не кивай,
Знай — лихолітньою грізною бурею
Я ще не стомлений вкрай.

Хто не боровся з лихою годиною,
Щастя не знав в боротьбі,

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.
Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам