Про маму

Пішла мама на базар
Та й купила гусочку.
А в гусочки довгі крила,
А гусочка біла-біла.
— Га-га-га!

Пішла мама на базар
Та й купила качечку.
А в качечки чорна

У березневе свято
Я рано-рано встала,
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Високе небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне…

Піду

За мотивами української народної казки

У ранкову годину,
Молоденька, прудка,
Йшла лісочком Галинка –
Ковалева дочка.

Ліс – у крапельках сонця,-
Аж радіє

З індійської притчі

Хлопчина вбіг із двору в хату,
До тата голосно гука:
– А я провідав у лікарні
Свого найкращого дружка.
Тож правда, тату, я – чутливий
І маю

А у дядька у Івана
Три листи з Афганістану,
Білі-білі три листи,

А четвертий лист крізь морок
Чорний-чорний, наче ворон,
Чорні хмари принесли.

Ми у дядька

Ти чемний, і простий,
І ніжний, і ласкавий,
В тобі добра
Не ріки – море.
Але дозволь мені почути,
Як ти з матір’ю говориш.
У тебе поклики ясні,
У тебе є

Гори –
Як груди матері.
Коли втомлять
Далекі шляхи,
Нахолодить
Буденна утома,
Прийду до старого Межиріча,
Прихилю свою голову
До грудей матері –
І знову

Далеко… далеко… (не допливти
навіть осіннім маревом).
Там з ложкою біля плити
нахилилась мати над варивом
із нового вже урожаю,
і вкотре попереджає,
щоб я не сідав на

Кінця зимі немає.
Сиджу біля вікна.
А мама все співає,
що літечко минає
і молодість минає
й не вернеться вона.

Синіє снігом вечір.
У хаті холоднеча.
Різдво

Згадаю маму біля двору,
її напучення і страх,
і як сльоза далекозора
тремтіла в мами на очах.

Усе збулось, як знала мама,
точніше, мамина душа,
адже на світі все те ж

Важкими страхами налякана,
У пошуках хліба щоденного –
Ти плакала, мамо, ти плакала,
Сльозами вітала Рожденного

Ти плакала – сльози аж дзенькали,
Неначе на люту

Мене осяяння сповняє перед Вами
Від Ваших дум і серця висоти.
Я образ Ваш небесними словами
В своїй душі навіки засвітив.

Всі Ваші дні, як птахів перелеття,
Лягли за велетнем

І спродалась, й скупилась, та й додому,
Окрай дороги стежкою собі…
А на обличчі тихомолодому
Цвітуть два маки тихомолоді.

В одній руці корзина базарова,
І на другій дитина

Зірок запізнілі курчата
Розбіжаться від мене в ніч —
Вибігай за село стрічати,
Моя посивіла піч!

Приголублю твою затулу,
І під струнами рогози
У кімнату мене

Чом’ мене, ще як купала,
Не втопила мати?
Ох, було, їйбогу, шкода,
Няньчити, плекати.

Ох навіщо годувала,
На руках носила,
Чом’ мене грудьми своїми
Враз не

Плавле кача по тисині;
— “Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину
Сам не знаю, де погину”.

Лає мати сина, лає
Син до дому не вертає… —
Серед поля не

Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…
яка ти, яка ти!
З котами, неначе з

Що буде, коли в човна
посадити Слона?
Куди повезе
човен Слона:
до острова Ю,
чи до міста А?
Не знаю, як там човнами
дістаються до островів
із містами.
Слон туди

Мамо, не йди від мене,
не гнівайся, я прошу.
Сама я дуже боюся
і блискавки, і дощу.

Грому боюсь і собаки,
бо він ще укусить мене!
Мамо, я буду плакать,
якщо ти

Боже,
я цілий день слухалась маму.
А потім — цілий тиждень.
А потім — цілий місяць.
А потім — цілий рік.
Але не думай,
ніби я слухалась маму
на догоду Святому