Про маму

Є у мене мати —
Україна мила.
Є у мене мати
й ця, що породила…

Дві матусі маю,
наче дві зіниці,
що перша, що друга
рідні без різниці.

До обох

Моя матусенька співає
пісні давно минулих днів.
Самого серденька сягає
матусин чародійний спів.

Пісні хоч давні, невідомі,
як зазвучать вони лишень —
справжніське свято

— Мабуть, дома ти, Мартусе,
помагати мамі мусиш?
— Як умію, як лиш знаю,
дома мамі помагаю.
Перемию всю посуду,
застелю ліжка без труду
і сама зварю компот —
дня немає

У моїй малій кімнаті
й не пахне достатком:
ліжко, стіл і Божа Матір,
що кормить дитятко.

Не картина, не малюнок,
не просто — мадонна!
Перший мамин подарунок
ця свята

Що вам сказати, мамо,
Праведнице безталанна?..
Темрява ходить не прямо —
В неї душа захланна.

Всюди пекельне рало,
Що вимагає покори,
Навіть шляхи заорало,
Навіть

Ти, мамо, прийшла в сновидіння
В рядні — не в парчевому злоті:
Обходиш свої володіння
В глибинах синівської плоті.

Навчи мене сумнівів, мамо,
Вдихни в мої ночі тривоги:
У

— Син на кого,
Зою, вчиться?
За цікавість цю пробач!..
Відказала молодиця:
— Він у нас перекладач.
— Що ж, схиляюсь я до думки,
Що освіта — не біда.
Бач, як гарно сало в

— Мамо, мамо, ти диви, —
Петрик заявляє, —
В татка вже на голові
Зовсім кіс не має!..
Мати поглядом веде:
— Не мели багато;
Кіс немає через те,
Що розумний тато…
— А

Сорока-кравчиня
Все шиє в кублі,
Бо в мами-сороки
Є дітки малі.
Пошила кофтину
І троє штанят
До свята сорока
Для сороченят.

Ото дитинка! Як день божий красна,
Як лебідь біла, як зірничка ясна;
В синім єй очку небо вечеріє,
В рум’янім личку цвітка паленіє,
На чолі гладкім ум ся розвиває,
В серцю

«А що тото, моя доню, що тото,
Що ти личко червоноє ось тото?» –
«Любого-м ся, – чи ж не сором? – встидала,
Зобачив мя, що-м прядучи дрімала –
Тому ж тото, моя мамо, тому то».

Донечку-зориноньку
Колихала мати:
— Спи, моя дитинонько,
Діткам треба спати.
За селом у гайчику
З соненятком-втіхою
Вже заснули зайчики
З мамою зайчихою.
Засинай же,

Не сумує
Сомик дома,
Притуливсь
До діда сома.
Дід на скрипці
Внуку нову
Грає вусом
Колискову.

Мокра знов лелеча хатка.
Дощ. Вітрище — помелом.
Заховались бусленятка
Під матусиним крилом.
Тут і затишно, і сухо,
Громовиць десь перегук.
Під крилом маленьке

Іжачиха-мама
Рідному синочку
З голубого краму
Пошила сорочку.
Взяв малий дивинку,
Що пошила мати,
Приколов на спинку
І пішов гуляти.

Знову я у материній хаті
В рідній запорізькій стороні.
Свіже зілля й рушники строкаті
Прикрашають фото на стіні.

На одному – дівчинка регоче,
Стоячи на березі Дніпра.
В

Мій дивосвіте, кревна мово, —
снаги вітрило, дух життя…
З твоїх джерел прозоре слово
в мої вливається чуття.

Родилась ти, щоб жить віками, —
слов’янських мов зелена

Коли співає мама навесні,
Летять, мов гуси-лебеді, пісні.
Від снів тоді пробуджуються трави
І проліски виходять на галяви,
Коли співає мама навесні.

Як мама синім літом

Люба дружино-вкраїнко
Виший сорочку мені
Виший хрещатим барвінком
На голубім полотні.

Рада б я вишити, милий,
Рідного краю стежки.
Тільки в житті не навчилась
Класти

Пішла мама на базар
Та й купила гусочку.
А в гусочки довгі крила,
А гусочка біла-біла.
— Га-га-га!

Пішла мама на базар
Та й купила качечку.
А в качечки чорна