Про маму

Мила милитись
Не вміла,
Мила мило
З рук не змила.
Мама милила
Уміло,
Мама з Мили
Змила мило.

Мама черепаха
В серпні перший раз
Проводжала сина
В школу, в перший клас.
А чому це в серпні?
Ясно нам чому:
Щоб не запізнитись
На урок йому!

Хто не зна моєї ляльки?
В мене лялька, мов жива:
Як візьму її на руки —
Оченята відкрива.

Хоч у неї сліз немає,
Плаче донечка моя:
«Мамо, мамо»,— вимовляє,
Ну, а мама

Чому це надворі
Блищать, мов перлини,
І чисті, й прозорі
Грайливі краплини?

Тому, що весела,
Ясна, чарівна
На мамине свято
Приходить весна!

Чому це так

Чистила я татову
Лампочку-шахтарку.
Чистила старанно,
Що аж стало жарко.

Любо подивиться!..
Я мерщій до хати,
Щоб свою роботу
Тату показати.

Тато

Любити? — Як?!
Та — бачить Бог — любила
Простити? — Як?!
Але й простить змогла!

Галина Могильницька*

Міжусобиць час вів брат на брата —
Їх сліпила гордости мана.

День травневий, день весняний —
Трави й квіти весняні.
Навкруги — куди не глянеш:
Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серце кожної

Я та, кого на світі кличуть МАТИ
І найрідніша для дочки і сина.
За них дорожчих я не буду мати.
Дружина я — для вірного дружини.

Моє життя — любов і праця,
Не для подяк мені

Мама каже:
— Йде весна.
— Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка

Я пісень багато знаю.
Я матусі їх співаю:
І колядки, і щедрівки,
І веснянки, і гаївки.

І про пташку, і про квітку,
І про те, як гарно влітку.
Це мене матуся мила

Іде Христинка у садок
Нарвати мамі квітів.
А у садку росте бузок:
Найкращий в цілім світі!

Хоч небагато ще квіток
На нім порозцвітало, –
Але Христинка цей бузок
Так

У мами доня з рожевим личком.
В білявих кісках – дві сині стрічки.
Співає доня, неначе пташка.
А працьовита! Як та мурашка!
Танцює доня – немов пір’їнка.
Каже всім доня: “Я –

Ходить осінь за дубами,
Ходить осінь за стогами,
Ходить осінь по покосах,
В пелені шовковій носить
Яблука для мами.

Мама яблуко в долоню:
— Покуштуй-но, доню.—
Що ж,

У садку берізка біла
Коси розпустила,
Наче дівчинка маленька,
Ніжна і тоненька.

Чом берізонькою звати
Став мене мій тато?
Придивлюся, справді, може,
Я на неї схожа?

Біля хатки
Квітне сонях.
В хатці — лялька,
В ляльки — доня.
Мама-лялька
Бавить лялю…
— А ти хто для них,
Наталю? —
І Наталя
Меншу взяла…
— Я — бабуся їй,

Біля хатки
Квітне сонях.
В хатці — лялька,
В ляльки — доня.
Мама-лялька
Бавить лялю…
— А ти хто для них,
Наталю? —
І Наталя
Меншу взяла…
— Я — бабуся їй,

Ходить осінь за дубами,
Ходить осінь за стогами,
Ходить осінь по покосах,
В пелені шовковій носить
Яблука для мами.

Мама яблуко в долоню:
— Покуштуй-но, доню.—
Що ж,

Мама каже:
— Йде весна.
— Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка

Іде Христинка у садок
Нарвати мамі квітів.
А у садку росте бузок:
Найкращий в цілім світі!

Хоч небагато ще квіток
На нім порозцвітало, –
Але Христинка цей бузок
Так

У мами доня з рожевим личком.
В білявих кісках – дві сині стрічки.
Співає доня, неначе пташка.
А працьовита! Як та мурашка!
Танцює доня – немов пір’їнка.
Каже всім доня: “Я –