Про маму

Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.

Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали

Пам’яті матері

Сонце упало з коси в покоси
і покотилося спілою динею…
Вже ти обідати не приносиш,
тиха й натомлена літньою дниною…

Баба Тетяна (сусідка наша)

Десь тут ішли солдати
в літню пекучу днину…
Десь не діждала мати
з бою додому сина…
В’яне холодна рута,
паморозь вкрила скроні…
Горя повік не забути,
сльози навік

Мамо, було, покличеш,
казку почнеш казати,
доленьку світлу зичиш,
років життя багато.
Зір одвести не смію:
казка – моя утіха…
Знаєш ти все і вмієш,
бачила щастя й

Вдвох сьогодні посидимо ввечері, мамо…
Залиш, будь ласка, ложки і відра…
Я тобі погортаю томів сторінками,
прочитаю – бо вчений – цитати хитрі…

Я тобі розкажу, що пишуть в

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Ходить мати дивитись:
Очі п’ють зеленаве тло,
Годі-годі,

Неправда, що батьки мої померли,
Я чую, як вони в мені живуть.
їх образи у пам’яті не стерлись…
З полів, лугів вечеряти зовуть.

І шлях прямий підказують щоразу,
Коли мене

У матері любов свята.
В робочі будні і в свята
Вона однаково струмить
І кожен час, і кожну мить.

Ти пам’ятай про це, дитя,
В якім би не жило краї,
Впродовж всього свого

Здрастуй, моя прадідівська хато.
Скільки б не зажив я новосіль,
Ти для мене довгождане свято –
Спогадів моїх солодкий біль.

А тому й спішу до тебе в гості
Так, як ні до кого

— Чого це так, кумасю,
Засумували ви?
— Та діти все, Парасю,
Не йдуть із голови.

Я сльози ллю рікою:
Така мені напасть.
— Що-небудь із дочкою?
— Та з нею все

Я часто ночами пригадую знов
Дитинства сполохану казку
Спасибі вам мамо, спасибі вам мамо,
Спасибі вам мамо за вічну любов
За вічну любов, і щедру, незміряну ласку,
І щедру,

— Ой мамо! — лепече хлоп’ятко,
Роззявивши рота від подиву. —
Ти віриш, сказав мені татко,
Що всі ми від мавпи походимо!

— Від мавпи!? — ледь чутно шепоче
Матуся, зробившись

Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата

Зависока трава –
вища дерева
трава.

А моїй матусі
по коси русі
трава.

А мені до личка –
я ж невеличка,
а мені до личка
трава.

Люлі, люлі в траві

Мати, мати, материнка,
пів’яблука – половинка.

Пів’яблука мого –
половинка твого.

Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду…
Щедро мені щебетала
Мамина

– Синку, йди-но вмийся, – кличе мати.
А малий кричить їй у вікно:
Ну нащо сьогодні умиватись,
Якщо завтра митись все одно!
Ось і вечір. Мати каже сину:
– Лізь голодним, хлопче,

Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках, —
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві

Воронки й окопи давно заросли полинами,
А в мене ще й досі не гоїться болю клубок.
Схвильований батько край шляху прощається з нами
І лагідно просить:
— Ти слухайся мами,

Теличку невеличку
Я вранці годував,
Носив м’яку травичку,
В ясельця подавав.

Вона охоче їла
Стеблини запашні,
А потім захотіла
Подякувать мені.

Лизнула ніжно в