Про маму

Я люблю десятчану сорочку,
Як матусю далеку свою…
Виряджала в чужу стороночку,
Виряджала й прощалась в гаю.
Гомоніла про голод, про злидні,
Про роззуте життя вдовине.
–

Душно конать у знесиллі…
Дайте повітря на мить!
Раз до цілющої хвилі
З ліжка мене підніміть!

Дайте-бо, дайте зітхнути
Вільно, щасливо — хоть раз,
Серцем від мук

Мамо-голубко! Прийди подивися,
Сина від мук захисти!
Болі зі споду душі піднялися,
Що вже несила нести.

Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в

Ах, день один… один лиш день
Серед борів своїх пожити…
О, скільки міг-би я створити
Легенд нових, нових пісень!..

Та знаю я, що вже ніколи
В своє Полісся не прийду,
Не

У полі голосить мати,
Така худенька мати в зморшках,
А на душі у неї волохато,
І одцвітають синьоокі волошки.

Дивиться на шляхи жахні —
Завели її сина Олелька…
Ой ви

Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив —
Я говірку свою кострубату
Заплітаю в русявий кужіль*.

Подивись в мої очі прозірні —
Журавлинії там ягідки:
Твойому

Коли куделить павутиння
В зеленій ятці і на корчах,
Паланка димарів убранням синім
Кладе на простір весь похмурую печать.

Корінно тхне у травні над бузами,
Садок нап’явсь

Вранці-рано по садочку
Мати походжає,
Та на рожі свіжу росу
Краплями збирає;

А ввечері при зіроньках –
Тихою добою,
Своє перше немовлятко
Умиє росою;

Шовковою

М. Рильському

Колисала мене мати,
Колисала.
Колисанку над колискою
Співала:
— Люлі, сину, люлі…

І тривожив душу спів цей
Ще й тоді, як чорнобривцем
Я

Ні з чим, мати, тебе порівняти
Я твоєї снаги не збагну.
Не стомилась ти сина чекати,
Як пішов на війну.

Виглядала і ждала роками,
А діждалася — знов провела
У краї, де

Присвячується жінці моїй Надежді Іванівні

Люлі-люлі, дитиночко,
Засни в добру годиночку!
Засни, лишка не знаючи,
Дозвіллячка вживаючи.
В тебе хатка теплесенька,

При подарке матери колокольчика

Задзвони мені, дзвоночок!
Да й скажи, де мій синочок?
Може, він того не знає,
Як мати за ним скучає…

Задзвони мені, дзвоночок!…

Повз двір, де мила живе,
Я проїхав двічі,
Да не бачив голубоньки
Ні разу і в вічі.
Затьохкало серце в мене,
Як з двором зрівнявся.
Дуже бачиться хотілось,
І кінь

Як мама пісню заведе —
Сідаємо гурточком:
Сестричка, я, щеня руде,
Курчата й мудра квочка.

Співає мама про коня,
Що заблукав у полі
Ніхто його не перейняв
Ще й досі

Мамо,
вже навколо нашої хати
звужується
тиші сувій суцільний.
Не зацвіли
цього літа
ні гарбузи твої,
ні мальви.
Те намисто,
що ми назбирали
по узбережжях

Мамо,
вже навколо нашої хати
звужується
тиші сувій суцільний.
Не зацвіли
цього літа
ні гарбузи твої,
ні мальви.
Те намисто,
що ми назбирали
по узбережжях

– Всьому свій час! – почула я від мами.
…Була зима з глибокими снігами,
Та сонечко сніги ті розтопило,
Тепер поглянь: весна настала мила!
– Ось бачиш ти, – почула я від мами,

У Марини Дмитрівни
Стільки всяких справ!
Без Марини Дмитрівни
Хто б отак прибрав?
Хто так гарно ліжечко
Ковдрою заслав?
Хто старанно віником
Скрізь позамітав,
Витер

Була собі бабуся,
що в кошику з лози
злетіла аж до місяця,
ще й вище в три рази!

Й коли вона летіла
з пташками пліч-о-пліч,
надворі стало поночі,
надворі стала

(Жарт)

Сиділа раз бабуся
в хатинці край вікна.
Якщо нікуди не пішла,
то й досі там вона.

Сиділа раз бабуся
на лавочці сама.
Якщо ж вона пішла звідтіль,