Про маму

Мені щось тоскно серце тисне
Моєї мами колисанка
Така стара і ніжна висне
І буде виснуть до світанку
І буде виснуть до світанку.

І буде виснуть до світанку
Співучим

Мамо. Страждає твій син
Мамо. Погибає він
Мамо. Так хутко загин
Мамо. Жалібний дзвін.
Од жінки маю життя.
Загину од жінки теж.
Мамо. Спалило чуття.
Я коло смерті

Ой, нема миліше,
Нема веселіше,
Як в бабці в гостині, —
Медом нагодує,
Солодко цілує
Личенько дитині.

Яблучок нав’яже,
Казочку розкаже,
Ще й лялечку справить,

Я донечка матусина –
Мама мене любить,
Мама мені у крамниці
Черевички купить.
Черевички шнуровані,
А жупан в три поли;
Я книжечки у торбину –
Та й бігом до школи!

Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило, –
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся, –
А то мені моя мама
Гладила

З Восьмим березня, мамо, із святом!
З любим святом весни і пісень!
Ми для тебе сьогодні із татом
Подарунок шукаєм весь день.
І ніяк ми не знайдем нічого
І не можемо вибрать —

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба

Гарна ти, матусю,
люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку
звичаю навчила.
І щодня навчаєш,
як любить родину,
мову нашу гарну,
рідну Україну.
Буду українка,
як і ти,

Мама! Мама! — гарне слово,
Тільки скажеш — все готове!
«Мамо, кашки!» — кашка є.
«Мамо, чаю!» — вже наллє.
«Мамо, спатки!» — вже роздітий,
I у ліжку, і укритий.
«Мамо,

Любить мене матуся,
Що я гарно учуся,
Любить мене тато,
Що читаю багато.
Люблять мене сусіди,
Що я чемний завсіди:
Не пустую ніколи,
Ні удома, ні в школі!

Маленька, чемненька Леся
Приходить до мене в гостину,
Співає, гуляє, сміється,
Щебече, мов птах, без упину.

Які співанки вона знає,
Які вміє вірші-перлини,
Бо старша

Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої нема.
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсінько ялинку
Й поясочок

Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу.
Ти знаєшь, матусю,
Як дуже тебе я люблю!

І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду

Дорогенька моя мамо,
Нині твоє свято.
Про любов твою і труди
Хочу всім сказати.
З ранку в мами на обличчі
Ласка, усміх сяє.
Одягнутись, чисто вмитись
Мені

— Донцю! Тут питалася матуся
Сонечка щодня:
“Чи ти бачиш, що там робить Нуся,
Донечка моя?”

— Так! Падуть і на її головку
Проміні мої
І цілують те волосся з

Так, знаю я тебе, як ти себе не знаєш,
Так, брала я тебе на руки ще малого,
Дивилася на тебе, як ти ріс і бавивсь,
Як став мужчиною, став коло мене поруч,
Не гнівайся ж на мене,—

Я люблю десятчану сорочку,
Як матусю далеку свою…
Виряджала в чужу стороночку,
Виряджала й прощалась в гаю.
Гомоніла про голод, про злидні,
Про роззуте життя вдовине.
–

У полі голосить мати,
Така худенька мати в зморшках,
А на душі у неї волохато,
І одцвітають синьоокі волошки.

Дивиться на шляхи жахні —
Завели її сина Олелька…
Ой ви

Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив —
Я говірку свою кострубату
Заплітаю в русявий кужіль*.

Подивись в мої очі прозірні —
Журавлинії там ягідки:
Твойому

Коли куделить павутиння
В зеленій ятці і на корчах,
Паланка димарів убранням синім
Кладе на простір весь похмурую печать.

Корінно тхне у травні над бузами,
Садок нап’явсь