Про літо

— Дж-ж-ж -ж…
— Хто ти? Звідкіль?
— Я з лісу, я джміль…
— А який мохнатий, чорний, як рілля!
— Хіба ти не бачила досі джмеля? —
Дж-ж-ж — біля яблуньки,
Дж-ж-ж-ж — понад

В чистім полі, на роздоллі,
Одинокий хрест стоїть;
Поле чисте по неволі:
Всі вчорашні муки, болі
В собі чорний гріб таїть.

Де-де чорне попелище,
Зброя кинена

В чистім полі, на роздоллі,
Одинокий хрест стоїть;
Поле чисте по неволі:
Всі вчорашні муки, болі
В собі чорний гріб таїть.

Де-де чорне попелище,
Зброя кинена

Є листя у гілки,
А казочка — в бджілки:
— Понад липи й ожеред
Я несу пахучий мед,
Він із гарної квітки,
Його їстимуть дітки…—
Для кожної бджілки
На пасіці
Вигадують

Їй сорочку сонце вибілить,
Коси змиє дощик їй.
З гущини
Зайчата вибігли
По отаві молодій.

А берізка все шепочеться,
Щось розказує дубку.
Видно, їй, веселій,

Ось я, за сосною…
Ось і листя в’яне…
Осінь я… За мною
Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осоння
Листям засипаю. Осінь…
Трави сонні
Долу нагинаю.

Ще листки

А ми поле попололи,
Буде чисте наше поле.

А маленька Поля,
Що в біленькій льолі,
Вийшла на доріжку,
Стала на 'дну ніжку,
Каже:
— Жарко, ой жарко…
Припливи до

Розтривожилися кури:
«Куд-кудак! Куд-кудак!»
Почалася щура-буря —
На подвір’ї переляк.

Листя сиплеться із липи,
Стало жовто у дворі,
Дуб жолудики розсипав,
Тяжко

Як дозріє льон у полі,
Його смичуть, сушать, мнуть,
Полотно із нього тчуть,
З нього дітям шиють льолі.

Весь у квітах голубих,
Підростай, льоночку!
Льолі шиють для

Біло вишня зацвітає
Онде на осонні.
Я роззуюсь і до гаю
Побіжу босоніж.

А від гаю аж до річки,
Так там любо, мило.
Хай спочинуть черевички,
Ніжки не стомились.

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче

На острові зеленого селезня
Зелені світанки, зелені дні,
Зелена вода при березі,
Зелені стоять курені.
А селезень ходить по зелені,
Зеленого ставить млина.
Зеленого млива

Хлипа липень.
— Чом ти плачеш?
— Облітає з липи цвіт…
На стежині онде, бачиш,
На траві біля воріт.

Я кажу:
— На те ж і літо,
Губить квіти сад і ліс,
Насінинки

Як спить мала травиця,
Травиці дощик сниться.
І сниться їй синиця,
Що цівкає вгорі,
І ще їй в лузі сниться
Зелена косовиця,
І сняться тій травиці
Веселі косарі.

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Зелений червень і тихий дуже
Соснові рами край пасік струже.
Край пасік струже, щоб мали бджоли
Куди вмістити солодке поле.

Солодке поле — то соки цвіту.
Як вийдеш з хати,

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Крутиться, вертиться,
Одбіжить та й вернеться.

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Гримає, сердиться,
Попід ноги

Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.

Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики —
Гості весняні.

Не глядить на

Киця прокидається —
Лапками вмивається.
Квітка прокидається —
Росами вмивається.

Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.

Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз —
Думав, що капуста.

Місяць скік та й утік
В небо синє-синє
Не кружок-колобок —
Тільки