Про літо

Киця прокидається —
Лапками вмивається.
Квітка прокидається —
Росами вмивається.

Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.

Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз —
Думав, що капуста.

Місяць скік та й утік
В небо синє-синє
Не кружок-колобок —
Тільки

З гілки на гілку
Носить вітер білку,
Не дає упасти
Хвостик пухнастий,
І тому раденька
Білочка руденька.

Зелений червень і тихий дуже
Соснові рами край пасік струже.
Край пасік струже, щоб мали бджоли
Куди вмістити солодке поле.

Солодке поле — то соки цвіту.
Як вийдеш з хати,

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Крутиться, вертиться,
Одбіжить та й вернеться.

Завиває метелиця,
Завиває хурделиця,
Гримає, сердиться,
Попід ноги

Як спить мала травиця,
Травиці дощик сниться.
І сниться їй синиця,
Що цівкає вгорі,
І ще їй в лузі сниться
Зелена косовиця,
І сняться тій травиці
Веселі косарі.

Вже осипався горіх,
На травицю іній ліг.
Я хотів спинити літо,
Та зчинився буйний вітер.
Я хотів спинити осінь —
Холод вигулькнув з-за сосок,
Я погрітися побіг,
А тим

Морозику, морозику,
Червоний в тебе ніс,
Морозику, морозику,
Тікав би ти у ліс.

Морозику, морозику,
Спішить весна до нас,
Морозику, морозику,
Прощатися нам

Хлипа липень.
— Чом ти плачеш?
— Облітає з липи цвіт…
На стежині онде, бачиш,
На траві біля воріт.

Я кажу:
— На те ж і літо,
Губить квіти сад і ліс,
Насінинки

На острові зеленого селезня
Зелені світанки, зелені дні,
Зелена вода при березі,
Зелені стоять курені.
А селезень ходить по зелені,
Зеленого ставить млина.
Зеленого млива

На тлі твоєї сонної печалі
сповільнюється час, зникає рух,
а соло тиші шириться в звучанні,
яке біда опісля всіх наруг…

Мій проліску над сірими снігами,
голівку підійми та й

Біло вишня зацвітає
Онде на осонні.
Я роззуюсь і до гаю
Побіжу босоніж.

А від гаю аж до річки,
Так там любо, мило.
Хай спочинуть черевички,
Ніжки не стомились.

Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче

Опісля зливи в ліс осіла хмара,
суха і тиха, наче рання осінь.
Кохана, це туман, це явище природи,
яке всі інші прояви поглине,
всі інші явища і прояви людини,
бо ми йдемо в

Як дозріє льон у полі,
Його смичуть, сушать, мнуть,
Полотно із нього тчуть,
З нього дітям шиють льолі.

Весь у квітах голубих,
Підростай, льоночку!
Льолі шиють для

Між дерев, між гілок —
Сонечко веселе.
Взяв я в руки вітрячок,
Як біжу — він меле.

А спинився під кущем
Чи побіля жита —
Вітрячок мій над плечем
Теж стає

А ми поле попололи,
Буде чисте наше поле.

А маленька Поля,
Що в біленькій льолі,
Вийшла на доріжку,
Стала на 'дну ніжку,
Каже:
— Жарко, ой жарко…
Припливи до

Розтривожилися кури:
«Куд-кудак! Куд-кудак!»
Почалася щура-буря —
На подвір’ї переляк.

Листя сиплеться із липи,
Стало жовто у дворі,
Дуб жолудики розсипав,
Тяжко

В березнику кричать кавки й сороки,
По застумах розсотуючи вереск.
З-під білої грудневої сорочки
Ліловим цвітом вересніє верес.

Крізь бридні буднів, іней і порошу,
Холодну

Є листя у гілки,
А казочка — в бджілки:
— Понад липи й ожеред
Я несу пахучий мед,
Він із гарної квітки,
Його їстимуть дітки…—
Для кожної бджілки
На пасіці
Вигадують