Про літо

От Іванко молодець! —
Змайструвать хотів стілець.
Вже й рукава засукав,
Та оглянувся і став:
Не було ж ні молотка,
Ані дойжи, ні гвіздка,—
То й не починав.

В горішнику
Горішина
Горішками
Обвішана.
Оришка
Й Тимішко
Струшують
Горішки.

— Де, вороно-
Каркароно,
Ти була?
Що, вороно-
Каркароно,
Принесла?

— Покружляла,
Покружляла
Я вгорі.
Горобців
Порозганяла
У дворі.

Стріла

Глибокий плуг пройшов полями
Моєї тихої душі,
І впали в слід йому стеблями
Квітки, щоб вмерти у глуші.

Зійшла зоря. В яснім покрові,
В короні зір виходить ніч.
Сховався

– «Віє вітер, віє вітер,
кучугури наміта!
Хай на мене бог сердитий —
не боюсь я
ні чорта!»
Шарпнув гармошку і…
бехнувся ниць,
п’яні засипало очи:
дивиться з боку

Ось послухайте, будь ласка,—
Ми про себе склали казку,
Як літали в космос — я
І мала сестра моя,
Як татусь купив чудову
Нам ракету іграшкову,
Я сідаю за кермо:
Ми на

Ось я, за сосною…
Ось і листя в’яне…
Осінь я… За мною
Йдуть густі тумани.

Осінь я. Осоння
Листям засипаю. Осінь…
Трави сонні
Долу нагинаю.

Ще листки

Сьогодні ми ранесенько
Ішли у сад гуляти —
Аж сіли два метелики
На квітах спочивати.

Зраділи ми і думаєм:
Зловити нам якого —
Чи отого жовтавого,
Чи, може,

Кізонька-козуля
Маленька,
Кізонька-козуля
Гарненька.
Підійшла козуля
До річки
Чистої попити
Водички.

Струмочок скаче,
Все скік та скік.
Сміється й плаче
Гірський потік.

Потік до річки
Спішить, дивись:
Змією стрічка
Все в’ється вниз.

А річка в море.
І так

Ой на річці вітер
Лід до блиску витер.
Ні сніжинки- Порошинки
Не залишив вітер.

Ой ти, вітер-вітер! —
Як нам не радіти:
Ти хороший,
Ти пригожий,—
Ковзанку нам

— Де ти, лисонько, була?
— Повертаюся з села.
— Добре гостювалось?
— Без хвоста зосталась.

Цикл

1
Пущені пруживим, тугим луком,
в чорну пітьму дзвінко полетіли
ковані огнистим Локі стріли.
Чорну ніч розколивали звуком.

Горда дума на

У липневому розпалі клен,
Розкішний — зелений, крислатий.
Стоїть між дерев королем
Навпроти моєї хати.

Розлистився літом уповні.
Сонце щедро на листя лине.
А між них вже

Над озером передвечірньою порою
Прощальне сонце осяває кожну річ.
Кигиче сумно чайка над водою.
За обрій день іде — у ніч…

І біла чайка тужно плаче,
Води торкаючи

Пообідній літній день
У мелодії пісень,
Незвичайних, неземних…
Благодать пливе у них.

І, немов на світ увесь,
Ллється щастя із небес
Із відерця золотого —
Від

Нові проекти і нові ідеї —
Короткочасні, змінні і химерні.
На протязі історії всієї
У кожний час були часи модерні.

Учора щось підносили до зірки,
Хвала йому складалася

ІІ
Високі гори, а на них
Трава шовкова зеленіла,
І в мрійних думоньках своїх
Про день весінній шелестіла…
Ось несподівано мороз
На гори з снігом приблудився
І на траві

Повніє, стигне золотом земля.
Стоять збіжжя, в задумі вниз повислі,
і ссуть корінням з грунту соки кислі,
і ждуть роси в південний жар поля.

В густві стебел дзвенить

Киця прокидається —
Лапками вмивається.
Квітка прокидається —
Росами вмивається.

Сонце прокидається —
Хмаркою вмивається.
Ну а ми з сестричкою
Вмиємось водичкою.