Про літо

— А ти приходь
Висмоктувать вощини,
Се літо, знаєш,
Гречка так цвіла…
Світились лисо глечики з-за тину,
А тітка Катря з хитрими очима
Казала щось про гречку,
про

В часи давноминулі,
Як сі степи, просторе
Лежало тут безплодне
Світло-пустельне море.

Під поломним промінням
У блискітках сліпучих
І дихала, й двигтіла
Безодня вод

Тут день — неначе сон прозорий.
Як тихий корабель,
Пливуть кудись ліси, і гори,
І дикий безлад скель.

Пливуть отари на узбоччі,
Пливе стрімкий обрив…
І звідусіль сіяє в

Ходім туди, у ліс, на гору!
Так свіжо там в південний час.
Нас стрінуть берести і граби
І холодком обіймуть нас.

Є місце там: здовж косогору
Щовби і брили

Нежданий сніг упав на брость зелену,
Як сум на серце молоде…

Покірливо схилилася берізка,
Гілок обтяжених угору не зведе.

Збіліло все, замовкло, заніміло,
Панує скрізь

Вiтер, вiтер пустотливий
Залетiв до нас у сад,
Оббиває грушi, сливи,
Трусить яблунi пiдряд.

I хустиночку в Марусi
На голiвцi розв’язав.
Свиснув дiвчинцi у вусi
I

З-за похилої стодоли
Смутно дощик повела,
На оріх, оріх волоський
Каламуттю налягла.

Зажурила всю долину,
Притуманила лісок,
Загурчала у відерце,
Як у дудку

Я вгорі, над лісом.
День — блакитна повінь.
Десь внизу, глибоко,
Шум потока ллється.

Що це? Через гори
Хтось до мене лине…
Крила розгортає…
О, невже ж то

За гаєм, гаєм,
За деревами
Кують морози
Поломну зброю,
Поломну зброю —
Мечі огнисті,
А в гаю тихо.
Заячі лапки
В пухкій пороші
Слід проснували,
Сосонки

Я лечу, лечу, лечу –
Накатаюсь досхочу.
Все униз, униз, униз –
Мимо сосен і беріз.

Я веду, веду, веду –
Саночки на поводу,
Бо з гори санки летять,
А на гору – не

Закінчилось літо,
Покосили ниви,
У садах доспіли
Яблука і сливи.
Вересень малечу
В класи зазива…
День такий знаменний
Раз в житті бува!
Хлопчики й дівчатка
Дуже

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Перетина межа чубата
Дорогу зграйним бурунам,
Тікає геть – під

Ой, залив білоцвіт,
Ой, залив буйний сад,
А дерева пругкі
Підв’язав виноград.
Підв’язав, покрутивсь
Зеленастою стрічкою
Чад пахучий розливсь
Понад річкою.
Садом

I
Море… О, море. Зелено-барвисте
Гомоном зве у свою глибину…
Хвилі! Вітання несу вам із міста,
Од мурів, машин вам вітання несу!
Море! Ми змичку тримаєм в тобою,
Шепотом хвилі

Блакить буруном котить повінь,
Тону я цяткою у ній.
Навколо зоряні вогні;
Блакить буруном котить повінь.

Пташині, гімни голосні
Лунають десь у далині.
Блакить буруном

РРРеволюцію
писати
З трррьома ррри-ррри!
Щоб гурррикан
ррревів
з еррреба
й ррревли вітррри!
Візьміть ви слово вітер,
одкиньте ер, –
і стане царсьский

Як стискає, воскова інфанто,
Цей порфір твоє тіло нужденне.
Як застиг в етикеті побожнім
Погляд твій на Марії Австрійській,
Що, немов монумент із граніту,
У гранітнім сідлі

Ясне сонце не гріє,
Холодок повіва,
Засихає, жовтіє
На узліссі трава.

Небо хмуриться часто,
Потемніла ріка…
Щоб дощами упасти,
Плине хмара важка.

Осипаються

Осінь вітром чистить
В лісі мляве листя;
Листя тихий шелест
Будить сонні села.
Спить у хмурій тиші, спить село осіннє.
Вітер бешкетує, на полях гуля.
Осінь сіє сон
І

Мала
З села
Вола
Вела.
В село
Віл
Малу
Вів.