Про літо

Серед лісів — збіговисько хаток…
Від хащавин, що встали, безбережні,
Вони втекли у вишні та черешні,
З ляку в тісний стулилися гурток.

Зо всіх сторін — темнозелений

Світлокоса, білошкіра
Прибула на дачу Іра
Та й у полудень — на пляж.
Ірі кажуть: — Громадянко,
Краще б вам потроху, зранку
Здобувати «пляжний стаж»…
Ой, спечетесь на

Листя жовте, листя в’яле
Опадає, шелестить,
Вітер лютий, вітер буйний
То голосить, то свистить.

Ліс спустілий, ліс змарнілий,
Замираючи, шумить,
Хмари чорні, хмари тяжкі

Загадка

Мовби нам усім на зло,
звідкись літо привело
до пшениці, до зела
сіро-жовтого вола.
Біля броду віл той став:
— Вип’ю річку!
Вип’ю став! —
В

Травень очі голубі
розгубив у травах.
Я — диви — приніс тобі
квіти ці ласкаві.
І сказав несміло: — На! —
їх роса обмила…
На плече моє весна
голову схилила.

Загадка

Білий огир в білім полі
креше білим копитом.
Білий дід майструє тихо
через річку білий міст.
Біла баба білим ситом
сіє біле борошно.
Біля білих хат

Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я – хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни

Сіла хмара на коня:
хмара хмару доганя.
Вітер збоку як набіг
збив коня відразу з ніг.
Випустила хмара віжки
і пішла за обрій пішки.

Білий гриб
замаскувався
в білий день
під білий пень!..
З лісу хлопчик
повертався,
ніс лиш
білий козубень.

По стежині через ліс
мокру моркву заєць ніс.
А чому та морква мокра?
І кому він моркву ніс?
Морква мокра від водиці,
бо обмита у криниці.
Мокру моркву заєць
ніс чемному

Жук-жученко
— сажотрус
— вгору крутить
чорний вус.
Підкрутив
і став питати:
— Де б це дзеркало
дістати?

Підліта
кмітлива муха
і дзенькоче біля вуха:

Гайда в ліс! Найдемо жолудь!
— А навіщо?
Щоб над ставом посадити.
— А навіщо?
Щоб там дуб високий виріс.
— А навіщо?
Щоб гніздо звила синичка.
— А навіщо?
Щоб зросли

Вже зеленіє луг і ліс,
сонце — наче сонях…
Вітер пахощі приніс,—
кличе на осоння.

Угорі співає птах,
що присів на гілку.
Ми з лопатками в руках
біжимо на

Носили синиці
Із лісу суниці,
Сушили суниці,
Вони на полиці.

Зима не злякає
Невтомних синиць.
Синиці наварять
Компоту з суниць.

Щось дивне у двір залетіло.
Поглянула Ната в вікно,
А листя морозцем прибило,
Всю землю покрило воно.

Надвір Ната вибігла боса,
Хоч сонечко вже й не пекло:
— Мерщій

Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я — хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни

В ту ніч стукав клен у вікна золоті,
Зіщулений, тулився він до хати,
Обмацував шибки і все хотів, хотів
Зелений гомін вплюснути в кімнату.

Навально хмари облягли

За греблею, отам, де зріють маки,
Де три гектари неба і зірок,
Жили в камінні отакезні раки,
У літню ніч вилазячи з дірок.

А ми із братом їх повадки знали,
Накликавши удачі

Зелені свята, весняні свята!
Липовим гіллям замаєна хата,
Липовим гіллям, татарським зіллям,
Чим весна багата.

Під синім небом, ласкавим світом
Земля красує розмаїтим

В осінь аеродромну
Погляд вікон цитриновий,
Найважча в світі робота —
Гонити шерех думок…
Зітхають тридцять годинників
У паузах невловимих,
Немов навмисне