Про літо

Грає сонячними хугами
Днів і тижнів крутія…
Десь за даллю, за яругами
Ходить суджена моя…

Любить-журиться по-своєму,
Жде листів од Василя.
Жовтень листям, як

Десь подівся пролісок,
та весні не край, —
знов зозулі голосом
закукукав гай.

Галявину виткали
сонця промінці.
І торкає квіткою
вишня по руці.

Вітер поміж

Мені журно, що осінь моя
Виноградні листи розіслала, —
Мускуляста рука ратая
У чорноземлю врізала рало…

Мені лячно стежками іти,
Мені сумно співать колискову,
Коли вірю,

Літо! Тепле літечко!
Квітне в полі квіточка.
Жовту квіточку оту
У віночок заплету,
Закосичу синім квітом,
Привітаю маму з літом.
Мій віночок жовто-синій,
Наче прапор

Їй сорочку сонце вибілить,
Коси змиє дощик їй.
З гущини
Зайчата вибігли
По отаві молодій.

А берізка все шепочеться,
Щось розказує дубку.
Видно, їй, веселій,

Шуми і шелести, шуми і шелести
Хвилею котять широкою…
Як розгойдалися ясени й берести,
Скільки в каштанах неспокою!

Клени рокочуть, кипить білокориця;
Буря — на кожному

На долинi туман,
На долинi туман упав.
Мак червоний в росi,
Мак червоний в росi скупав.

По стежинi дiвча,
По стежинi дiвча iшло.
Тепле лiто в очах,
Тепле лiто в очах

Як срібно скрізь! Куди не кинь,
Усе виблискує, іскриться…
Як чисто може засвітиться
Земне в небесну голубінь!

Душа окрилена, окріпла:
«Кому хвалу свою пошлю?!»
Не день в

Сипнув як стій з тієї хмарки,—
Не зчувся, коли вщух…
Як зелено зробилось в парку
Після дощу!—
Немов звичайний там над містом,
Між димів і домів,—
Над листом —

Не вір, вродливко, Лісунові:
Не вирій носить він, а вир…
Нехай сурмить у млі сосновій,
Нехай гукає, людозвір,—
Не йди на клик його, не вір
Цьому на юнок ласунові!

І

От високо став місяць у небі,
І на озері, де глибина,
Десь береться за лебедем лебідь,
Мов виносить їх сніжних зо дна.

Місяць озеро гладить, голубить,
Місять з озером

Це було колись на півдні,
У весняний було день…
Діви дивні, діви співні,
Діви, п’яні від пісень!

Море гнало вал за валом
Скелям в кам’яне чоло,
Вигравало на

В садку, що гостинно відкритий для всіх,
Дбайлива рука посадила горіх.
Упали блакитні дощі з висоти,
Деревце охоче взялося рости:
Несміло розкрило рум’яні бруньки
І пишно

За горами, лісами неоглядними
Стає нам радість і нова і давня:
З зорею увірвалися колядники
У святвечірньої години ждання.

Пишається пшеничний сніп на покуті,
В шибки

Возстала і лик закрила
Десниця, набрякла гнівом…
Вітри розгорнули крила
І крикнули чорним Дивом.

Вирує, сурмить повітря,
Насовують хмари — обри…
Цинобри на спад — не

Серед лісів — збіговисько хаток…
Від хащавин, що встали, безбережні,
Вони втекли у вишні та черешні,
З ляку в тісний стулилися гурток.

Зо всіх сторін — темнозелений

Бабине літо літає на вітрі.
Бабине літо…
Що це пахуче таке у повітрі
Розлито?..
Листя — мов злотом обвіяні віття,
Листя, мов злото…
Хмарка там ясна, чи птахи то

І знову десь на обріях помалу
Розгойдує незримі хтось кадила
І синявою стеле, як бувало…
І знову моя Осінь десь ходила.

І знову десь під банею блакиті,
Як в церкві голубій

Десь високо блакиттю заливається,
Десь високо блакиттю захлинається —
Кру-кру-кру, кру-кру-кру…
Не кажи: «журавлі вибираються»,
А скажи: «це веселики з нами прощаються,
На

І. Б.

Не буду тобі такої:
«Вже сон до вікон од плота,
Вже вікнами сон в покої,
На котика вже воркота…»

Воркотик дівчаткам личить.
На коника глянь ось, хлопче,