Про літо

Сім рожевих павутинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою мій будинок –
цінь – ці-цінь!

Під горою, під крутою –
цінь – ці-цінь!

Не вгадаєш під котрою –
цінь –

На зупинці трамваю
жовту квіточку тримаю.

А трамвай заблукав –
трусить я-яблука.

Яблучка трусить
нашій Катрусі.

День до вечора тривав –
я мотузочку тримав.

А як вечір звечорів –
зазоріло дві зорі.

Перша – срібна, друга – ледь.
І настала ніч, але

шелестіла тринь-трава
перед

Відчиняю сто дверей –
за дверима сто дерев.

І рушницю тричі кращу
вовкові націлю в пащу.

Вовк заплаче: ой не ціль!..
Не чіпатиму зайців.

Срібна нічка очі мружить:
мур-мур-мур.

І знадвору сірий котик
три зорі мені прикотить:
мур-мур-мур.

Три зорі мені прикотить
ще й одну,
доки тіні сплять під

Десь та спить тарган вусатий.
І горобчик хоче спати.

Дощик спить у кропиві.
Сплять край неба скрипалі.

І лишень одненькій скрипці
лячно спати в чорній скриньці.

При місяці на зорі
Глухарі токують.
Наче шаблями – крильми
Трави атакують.
Роз’ятрилися півні –
Хай бачить глухарка.
Які вони легіні
Й через кого сварка.
А вона така

Попід муром тополята стоять –
не чотири та й не п’ять тополят.

Перший, щонайвищий, свище:
я найви,
я найви,
я найвищий!

Другий – не такий, як усі,–
на бруківку жовте

Сипле сніг-першосніг,
сипле сніг у жовтні.
Привезли снігу міх
чепуристі жовни.

Сипле сніг-першосніг,
снігу по коліна.
По коліна в снігу
мальва королівна.

По

Де не знаю жив-був лис,
не тепер і не колись.

Сіло сонечко за ліс –
лис на дерево заліз.

Жовтий місяць і лис
на гілляці обнялись –

не тепер і не колись,
де не

Муха більша, як літак.
Може бути, що не так.

Від суботи дощ іде.
Може бути, що ніде

ні калюжі, ні струмка –
тільки вуличка струнка.

Тільки трохи щось не так –

Відома всім натура літуна:
Гасає так, що в вухах вітер свище.
Цілком можливо: тут його труна,
А він
подавсь на інше кладовище.

На городі дички –
ондечки!

Що на першій дичці,
я не бачу звідси.

А на другій – он! –
кряче ворон.

І чого він кряче,
і чого неначе

очі-намистини
на хліб

Деревляний хлопчик
видерся на стовпчик.

Сюди вітер –
туди вітер!

Червень,
травень.
квітень.

Між дерев, між гілок —
Сонечко веселе.
Взяв я в руки вітрячок,
Як біжу — він меле.

А спинився під кущем
Чи побіля жита —
Вітрячок мій над плечем
Теж стає

Грає коник на одній струні –
майже голосні його пісні.

Джміль гуде, як десять літаків,
та, мабуть, не всі джмелі такі.

Жайворонка хтось на небо взяв
і на довгу нитку

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її палає,
Вона служила віддано добру,
Ряснилася бувало урожаєм.

В саду зрубали яблуню стару,
У вогнищі гілля її

— Скільки літ тобі, козаче?
— Звідки мені знати?
Бо тоді, коли родився,
Не вмів рахувати.

А коли порозумнішав
Та й біда навчила,
Стільки тих набігло років,
Що злічить

Як захочу –
маю малинові коні,

малинові коні –
на долоні,

на моїй долоні –
ягоди червоні.

Ціле літо від Семена
Тільки й чути, тільки й чути:
— Ой, зима, іде страшенна!
Ой, мороз же буде лютий!

— Звідки знаєш ти, Семене?
Січовик за вухом чуха:
— Розумієте, у