Про літо

Весна, весна весела
Прийшла в міста і села
В зеленому вбранні,
Її вітають люди,
Її шанують всюди.
Хвала, хвала весні!

Ген трактор землю крає,
Сівалка

Дзвіночки конвалій покрили діброву,
Ах глянь, що в дзвіночках тих чару і дива,
І квітів тайну зрозумієш ти мову,
У тебе ж, дитино, душа так чутлива…

І мусиш ти квітів тих чар

Курява. Біла курява.
Курява снігова.
Далина в степу одурена,
Ототожнена голова.

Курява. Біла курява.
Курява снігова.
Далина в степу одурена —
Тільки люлька моя

З ранку повіяло вітром з півночі —
Замело.
Спить село
В лінощах.

Застогнав зашумів заскрипів ліс
Темною нічкою
Шумить нід річкою
Верболіз.

Що це? Що так зашуміло,
Зашуміло, забриніло
Півсмерком в густім саді? —

Що це? Що це? — О, вже знаю,
Пробудились, вилітають
З сну гуртом гучним хрущі!

Як лиш май

Бачиш, доню, цвіт лелії,
Що нині зацвів,
Одягом велично-пишним
Весь сад прикрасив.

Стебло струнке несе високо
Над дрібний хабаз —
На сніжистобілій шаті
Плям нема ні

Вечір охоплює далі неясні
Гори окутує в сині серпанки
Тони прозорі сухі і безстрасні
Плинучий в сутінь спів колисанки.

Над річкою легіт торкається скла
В далині погасають

Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила
рухаються крізь туман м’яко
і в оксамиті спокійного безхвилля
окреслюється світ.

Є щось журливе в колиханні сосен
У дзвоннім шепоті похмурих верховіть
Блакитить небо в душу шле привіт
А на душі у мене ніч а на душі у мене осінь

Вслухаюсь в плескіт я у музику

Пустіє між гір
І щовечірньо осінь ходить над бухтою
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
Я бачу твої

Простяглися тіні тіні вечірні
Тіні сонця весняного
Тіні захвату світа тонкі і невірні
Тіні смутку безвиглядного
Линуть гуки вечірні гуки незнані
Щастя співанного щастя

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка

Квочечка ходила,
Курчаток водила,
Дітвора дрібненька
Казочку просила.

У полі пшениця
Доспіла шуміла…
Дітвора сміється,
Казочка їй мила.

А був один

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,

Мряка сіра, мряка біла
На земленьку тихо сіла,
Пеленочку простеляє,
На ніч землю сповиває.
Над високим оборогом
Зійшов місяць срібним рогом;
Кругом нього зорі сяють,

Ой луже мій, луже,
Посумнів ти дуже,
Шумить річка-бесідничка,
А тобі байдуже.
Дармо хвилі грали,
Тебе звеселяли,
Тобі тії соловії
Веселість забрали.
В далях

Став я в лісі бучка рубати,
Сполошився зайчик вухатий.
Почав я рубати яличку,
То сіреньку злякав сарничку.
А коли я рубав омелу
Сполошив тоді білку веселу.
Поскакав собі

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,

Сіре небо, сіро-біла
низина –

Все кругом заворожила
тишина.

Сіра мла понависала
з верхів гір,

Біла ніч заколисала
весь простір.

Тихий вечір, тихий, красний.
Над горами місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті виграває.

Ходить місяць аж до ранку,
Зоря вийшла на полянку.
Ой