Про літо

Раптом небо
хмари вкрили,
почалася
літня злива.
Тільки ми —
не налякались:
ми
в хатинці
поховались!

В зеленім лісі побував
Якийсь художник – і поволі
Дерева перефарбував
У золотисто-жовтий колір.
– Ти хто такий? – я здивувавсь‚ –
Чому тебе не бачив досі?
– То придивися‚

Вільний дух летить з оселі
На палкий простір пустелі,
Де нема людських отар,
Де ні слави, ні догани
Не пускають урагани,
Як зловісних чорних хмар.

Слава кров’ю там не

– Я відкриваю двері в літо,
Де теплим сонечком зігріто
Повітря, небо, землю, води,
Де все росте і плодородить.
Й мені дістанеться роботи:
Лише встигай бур’ян полоти
І

Про осінь кажуть: золота.
А я додав би: ще й багата.
Йдучи по селах і містах,
Вона несе з собою свято.
І я за щедрий урожай,
Який зібрати нам вдалося,
Вручу їй теплий

В шумі буряного співу,
В безупиннім вільнім льоті,
Повний сили, повний гніву,
Вітер хвилю білогриву
Збив в морськім водовороті.

В чорториях серед шалу
Хвиля в ямі

Ходить лісом їжачок,
За плечима – рюкзачок.
Він збира грибочки,
Висипає в бочку,
Солить їх на зиму
І ласує ними.

Від спеки можна закипіти.
Я ж в холодочку не лежу.
Що брат не встигне доробити,
Те я йому допоможу.
Цвітуть довкола густо липи
І бджоли мед несуть в село…
Узимку чаю з

– Я народивсь на Рік Новий,
Люблю мороз і сніг,
І тчу я килим зимовий –
Дарунок мій для всіх.
Я холод не послаблюю,
З хурделицями мчу,
Морозом, наче шаблею,
Січу!

Як скінчилося літо, у вирій
Птах за птахом щодня вируша.
Лиш одне гусенятко сіре
У дорогу не поспіша.
Умовляли знайомі і неня,
Вже й наказував батько гусак…
Гусенятко

В небі ластівка летить,
З вітром листя шелестить,
Воду п’є лелека.
Сонце палить.
Спека.
Дозріває жито.
Яка пора? ЛІТО!

– Я у лісі лева бачив!
Ну й страшний!
– З рогами?
– Так!
Заперечив Юрі Славчик:
– То не лев. То був… їжак.

– Я у весни – останній місяць.
Її я славлю, як поет.
І, мов художник-живописець,
Малюю травами портрет.
Ще й покриваю ніжним цвітом
Закучерявлені сади,
Щоб працьовиті

Пожовкло листя і трава –
І я вступив в свої права.
З дитинства до роботи звик:
Я садівник, орач, двірник.
Шаную дуже чистоту –
Зриваю листя і мету
З своїми

Ці рядочки — голубі,
в них літають голуби,
достигають синьо сливи
і дзвенить весела злива.

А оці рядки — зелені,
тут і липи, тут і клени,
тут і травка, і лужок,
і

Що вище сонце – довші дні.
Зима ховається в барлогу,
А я сестрі своїй весні
Встеляю травами дорогу.
Ще не прокинувсь ліс від сну,
Ще ручаї стежки вивчають,
А вже берізоньки

Наче човен пливе місяць
У Чумацькім морі,
Ліхтарями йому світять
Рідні сестри-зорі.

В райдуги-веселки
Є сини веселики.
У них барви-скарби,
З яких творять фарби.

Я – завершальний місяць літа.
Мені в цей час – не заважай.
Не можу й хвильки відпочити –
Спішу зібрати урожай.
Колись жита серпом косили,
Від того й Серпнем звуть

Простяглися тіні тіні вечірні
Тіні сонця весняного
Тіні захвату світа тонкі і невірні
Тіні смутку безвиглядного
Линуть гуки вечірні гуки незнані
Щастя співанного щастя