Про літо

З хмар бобових цар Горох
Приземлився
прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на

— Куди ідеш, Кудикало?
— Куди? А в Нікудикало,
На гору Неминалицю
Ловити Небувалицю.
Оту, що озивається —
Сміється-заливається.

Кажуть,
є у лісі звір —
жовтоокий Жонжовір,
а у нього є дружина “ —
жовтоока Жонжорина.
Я сьогодні
в ліс ходив,
їх зловив у квітах,
до корзини посадив,
та забув

Ще учора чорнобривці
майоріли у садку,
і жоржини красувались
за шипшиною в кутку.

А сьогодні… Де все ділось?
Білим снігом замело —
ні жоржин, ні чорнобривців,
наче

Ми ходили по гриби —
Цілий день збирали!
Сироїжки, маслюки
В кошик нам попали.

І опеньки на пеньках —
Жовті та свіженькі —
Не минули наших рук,
Бо ми

Тане сніг, течуть струмки,
Ожива травичка,
І до сонця гілочки
Простяга вербичка.
І м’якенькі, як пушок,
Ніжні, як шовкові,
Ясно дивляться з гілок
Котики вербові.

Пташка пташку доганяє
Бистрим летом вилітає,
Срібним крилом крає хмару,
Злотим дзюбком кличе пару:
Люба, любиш цвіт?

Лучі сонця засміялись,
Як ті пташки доганялись

Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й

Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.

Столиця гей те море грала,
Де ми зійшлися в парі —
Не видів я, бо ти засяла,
Як сонце в темній хмарі.

Не видів світу тай не видів
Краси твоєї, крале, —
Бо зір мій в

У павука хатинка —
тоненька павутинка.
У коника веселого —
між травами оселя.
У ластівки швидкої
під нашим надвіконням.

А тепле й ніжне літо,
волошками

Ця квітка,
така дивовижна й духмяна,
розкрила сьогодні
пелюсточки зрану.

Летіли до неї
метелики й бджоли,
захоплено люди
стояли навколо.

А кіт мій,

Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.

Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.

Айстри похилились,
Ніби

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

В райдуги-веселки
Є сини веселики.
У них барви-скарби,
З яких творять фарби.

У траві лоскотливій —
аж приємно ходить! —
на листочку від сливи
цокотунчик сидить.

Він нікого не кривдить,
бо нітрохи не злий.
Він веселий, і діти
люблять гратися з

Пожовкло листя і трава –
І я вступив в свої права.
З дитинства до роботи звик:
Я садівник, орач, двірник.
Шаную дуже чистоту –
Зриваю листя і мету
З своїми

— Де літав ти, чорногуз?
— Купував собі картуз.

— Де ж він?
Дай-но подивиться!
— Поміняв на рукавиці.

— Що ж, узимку тепло буде.
— Де там!
Їх зміняв на

Лататтям лопотить ставок,
сміється,
наче вперше бачить,
як поплавцями
в ньому скачуть
пухнасті хвостики качок.

Попід ліщиновим кущем,
що й не примітити відразу,

Про осінь кажуть: золота.
А я додав би: ще й багата.
Йдучи по селах і містах,
Вона несе з собою свято.
І я за щедрий урожай,
Який зібрати нам вдалося,
Вручу їй теплий