Про літо

Є колядочка у Гриця:
“Коляд-коляд-колядиця!”

Мати хусткою зав’яже —
тільки носик вигляда.
Хоч мороз “Дошкулю” каже,
так на те ж і коляда!

Гриць завбільшечки з

Ще сонце неба приском сипле,
І ще хмарки потомлені лежать,
А вже пташки, немов похрипли,
І на траві сідає ржа.

Ще квіти сяють при долині,
Ще бджоли на лугах гудуть,
Та

Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.

Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них

Зайшов козак до коршомки.
«Здоров, орендарю!
А налий-но мені,— каже,—
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще

За гай скотилось сонце ясне,
Хмарок рожевих цілий рій
В безодні синій тане, гасне,
Мов злотосяйне пасмо мрій;
Вітрець упав; з садочка лине
Струмком живущим пишний дух,
З

Лісова пісня

Чи знаєш ти найкращу в світі пісню,
Як ліс шумить і грає темний бір?
Чи знаєш ти цю тишу благовісну,
Як ліс мовчить і молиться до зір?

Чи знаєш ти

Голе-голе моє поле!
Де ж ви, ясні квітоньки?
Позгасали, поспадали,
Як на небі зіроньки.

І стебло пересхло,
Як билина, полягло.

Діти-діти, мої квіти!
Як погляну я на

Купаюся у ранку золотім
І п’ю повітря, зимне, як вино.
Який прекрасний той господній дім!
Яке велике, чисте в нім вікно!

Поля ще сплять, закутані в імлу,
Та ліс вже встав,

Приглянувся ксьондз-добродій
До чужої жінки.
Що день божий посилає
Фіги та родзинки…

Посилає, все питає,
Коли згода буде.
Коли її чоловіка
Удома не буде…

Але

Мене спинила біла піна гречки,
легка і запашна, неначе збита
крильми веселих бджіл.
А недалечке
долина, вся духмяністю налита.

Де я читав таке? Та ще ж у школі!
Це ж

По полі вітер листя гонить,
Як доля сироти дрібні.
На сон голівку днина клонить,
і сумерки повзуть брудні…

Їде москаль серед літа
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить веселий, —
Чтоб бог ездил вами».
Їде москаль серед зими
Нашими волами.
«Гей, валы, — кричить сердитий, —

У спеку й дощ – без паніки –
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми влітку в мандри йдем.

Гудінням бджіл озвучений
духмяний дивосвіт:
і паничі тут кручені,
і

(Хр-і А-й)

В небосхил задивившись далекий,
Де задумливо зорі горять,
Дві високі гілчасті смереки
Край заснулого саду стоять.

Місяць тіні од їх

Линуть,
Плинуть
Хмарки літні,
Хмарки радісні, блакитні
Розпливаються в повітрі.
Наче фарби на палітрі,
Сяйвом-золотом оточені,
Линуть,
Плинуть,
Поки згинуть,

Бог-господь сотворив нам времена і літа,
котрії будуть трвати до кончини світа.
І часи теж всякії од нього створенні,
но найпаче літнії, од всіх ухваленні.
Лучшей бо літо, в нем

Легко, легко вітер дише,
Ніжним приторком колише
Мак червоний,

Теплий подих полудневий
Носить в далечі рожевій
Передзвони.

В вербах горлиці воркочуть,
В травах

Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне
Вільний, мрійний, тихий дзвін,
В світлі, в вітрі, в небі тоне,
Спів розносе
І голосе.
Хто се, хто се
Дзвони носе,
Хто се він?

Знаю,

Де на річці рибок зграйка
Підніма піщинки з дна,
Закасав штанята Дбайко,
Із кори човна ладна.

Оченята мружить сині,
Зорить весело кругом.
Як захоче — на

Як ріка зламала кригу,
В берег вдарила з розбігу —
Без вітрила, без весла
Припливла в човні весна.
Місяць березень до неї
Йде в березовій алеї.
Каже:
— Вибач, що не