Про літо

Копитцями цоки-цок,
Біга вистрибцем цапок.
То листочок ущипне,
Мене ріжками буцне.
То підійде до кота:
— Хто такий? — його пита.
То гасає по дворі
На утіху

— Цапе-цапино,
Латочко біла,
Де це ти бігав,
Де ти бував?

— Був я на лузі,
Був на леваді,
Там я з метеликом
В піжмурки грав!

Їжачино-їжачок,
Де купив ти голочок?
Я у лісі побував,
Голочок собі придбав
Ще минулої весни
У колючої сосни!

Ходить коник по лужку,
По зеленім бережку.
Коник сам себе пасе,
Коник гривкою трясе.
Золота вуздечка — брень!
Золота підківка — дзень!

Пилипку, Пилипку,
Поливай липку.
Прийде літко,
Зацвіте липка.
Бджілки загудуть,
Медку дадуть.

Барвіночку синьоокий,
Постелися на всі боки:
До травиці, до росиці,
До глибокої криниці.

Постелися по стежині,
Де бузки квітують сині,
Де ступає перші кроки
Наш

Лисиці-сестриці
Стріляли із рушниці.
Летіли із рушниці
Солодкі полуниці.

Вовки стріляли вгору,
Летіли помідори.
Летіли помідори
До їжачка в комору.

На бочечках

Слухай, як
Лічити слід:
Я — кульбаба,
Ти — кульдід.

Я — весна,
А ти — зима.
Був мороз,
Тепер нема!

Дощ хлющить
На зелен плющ.
Під плющем сховався
Хрущ.
Каже весело
Плющу:
— Не боюся я
Дощу!

А я бачив
Синій сон:
Синє поле,
Синій льон.
Синє небо,
Синій цвіт.
Сині зорі,
Синій світ.
Синій, синій
Листопад,
Синє листя,
Синій сад.
Синю

Бджілки летять,
Золоті відеречка
У поле несуть.

А з поля летять –
У золотих відеречках
Медок несуть.

Вітерець легенький
Тихо повіва.
Під сніжком м’якеньким
Дихає трава.

Вже суниччин тенькіт
Чути звіддаля.
Пролісок синенький
Вічка

Михайлові Баландюку

Засніжені вікна цілують синиці,
і дихає інеєм срібне гілля.
І чути, як легко зітхають криниці,
як сил набирається отча земля.

І я тут

Неждано так ця хмара присиніла
З-над Сожу, а чи, може, з-над Березина…
Трьома вітрами хмара підперезана,
Неждано так здалеку присиніла.

…Вже й крилонька стомила аж до

О. П. Довженку

О, так осонно соняхи цвітуть
І достигають золотаво груші…
В цвітінні Ваша обірвалась путь,
А Ви були до всього не байдужі.

І день ввібрав цей Вашу

Я надумав малювати ліс,
що з дитинства марився мені,
Трави і дерева переніс –
хай собі цвітуть на полотні.

Вистачало віття і землі,
сонце через просіку ішло, –
і цвіло на

Сонце стояло
в соняхах теплих,
квітка до квітки ніжно цвіли.
Маки пишалися зеленостеблі –
ще молоді і веселі були.

Мати знімала з маків узори,
цвіт, наче полум’я,
грав

Приємлю
спориш придорожній
і білу ромашку
приємлю,
І сиву грозу,
що росте громокроною
в землю,
Приємлю.

Усіялася яса лісу,
І вави сиваві
На ріллі ран…
І ратно гонтарі
У квіт нив – гвинтівку.
І вижили сили живі.

А та хата —
Хата на канатах;
І таланило, коли на латі
Будь-де летите… Ледь дуб
У гіллі — гу!..
У гудінні — дугу
Дугує у гуд.
У ву-
хах:
У — гу!
Хата — шум у