Про літо

Тихше, жаби,
Ні гу-гу —
Ходить чапля
По лугу.
Щоб не сталося
Біди,
Наберіть
У рот води.

— Бусле, бусле, що несеш?
— Головешку.
— Звідкіля?
— Від рибальського вогнища.
— А для чого тобі головешка?
— Стерню палитиму.
— А навіщо стерню палити?
— Бо щось

Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче

Розвидняється,
Розвидняється.
На шипшині цвіт
Розгорається.
Ніжні пахощі
Розливає,
Бджіл із пасіки
Виглядає.

Розвидняється,
Розвидняється.
Треті

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

У травні ліс пісні співає
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм,
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора

Зеленим променем весна
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна —
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава
На волю

Пливіть, пливіть! Не зупиняйтесь, хмари!
А я постою й трохи роздивлюся.
Мені тут тепло, і мені тут гарно:
після дощів я тут рости учуся!

Прилетів на квітничок
дуже гарний літачок.
Подзижчав, погудів,
на найкращу квітку сів.
— По усім-усім ліску
я шукав тебе таку:
чи даси мені медку?

Квітка мовила по

Коли б мені іще одненьке літо,
тоді іще одненьке, ще одне,
то я б зуміла квіти полічити,
ну а вони — мене!

Вечір —
це чорнобривець,
що й при місяці
ще пахне сонцем.

Ніч сьогодні не заблукає —
вона ходить із місяцем-
ліхтарем.
А зірки присвічують вербам
дорогу до річки.

Сидить собі мурашка,
не зводить погляду з роси
й радіє,
що ще є на світі
такі великі люстра.

Зима вбирала Землю
лише у білу сукню.
Знімай тепер білу сукню,
Земле,
вбирайся в зелену —
бачиш:
Зима з Літом стрічаються.
Нехай твоя біла сукня
провітрюється на

Колись цвіркуни
були птахами й жили
на яблунях.
Їх звали тоді
Жар-Птицями.
А коли Жар-Птиці
щоліта
летіли у вирій,
то лишали на яблунях
метеликів.
І —

І це називається літо:
надворі — дощі та дощі!
Ну як мені мальву полити?
Чи йти поливати в плащі?

І це називається літо:
хмар у саду — ніби слив!
На гойдалці бавиться

Полетіли аж за море
і гусята, й лелечата.
А чого б то нам за ними
в теплий край не відлітати?

Вже я був пішов до річки,
щоб із нею попрощатись.
Вже сказав своїй

Заснув старенький човен під вербою.
Верба й собі — старенька, як зима:
ніким не снить, а тільки що — собою.
Старого човна в снах її — нема.

А тільки й є: листочки та

За мною ходить бджілка золота,
мені казки розказує про літо —
про трави молоді і про жита,
про квіти, що всміхаються, мов діти.

Метелики гойдаються в квітках,
вимахують

Там дерева, там озера, там зоря,
як горицвіт, ціле літо не згоря.
Помаленьку там роса собі росте,
де на луки сонце ходить золоте
із вогненними перлинами пісень
і засвічує