Про літо

Дощі стоять горою.
Туман ляга долиною.
І хмари такі довгі,
як гусячі листи.
А горобець ще зраночку
цвіргоче над калиною:
— А що ти влітку думала?
Оце тепер — цвісти?

Ще не спала, але вже й не чула,
Хто ж то плаче:
річка?
вітер?
гай?
Продощила. Процвіла.
І — проминула…
На добраніч, Осене! Бувай!

Ясне й прозоре полотно полів.
Вітри —
в калинових вінках червоних.
Останній передсніжний цвіт землі.
Це знову — вперше.
Знову — як ніколи.

Я хочу, щоб квіти нашого саду
проголосили Мальву
королевою на п’ять років.

Я хочу, щоб під вікнами
білої хати
з Великим Скрипковим Концертом
виступив Зелений

Квітчасте Літо у квітчастім платті
квітчастою стежиною іде.
Квітчасто засвітилося латаття,
квітчаста бджілонька над мальвами гуде.

І небо-жайвір дзвонить кольорами
та й падає

Весна розпочинає вернісаж, —
злетілися шпаки її вітати.
Однині Вітер у Весни — мов паж:
за нею ходить назирці — по п’ятах.

Вона ж така раденька. Й залюбки
весь час міняє щось

Скільки тут ще літа,
літа,
літа, —
в нього досі молода хода.
Ще верба зелена. Пахне жито.
І бодай листок — не опада!

Тут так легко і просторо дихать!
Скільки всюди

Сидять шпаки і шпаченята,
і дощик цяпає на них.
Вже скоро будуть відлітати,
беруть усіх — старих, малих.

Сидять і дивляться додолу,
де що не крок — лежить горіх.
А їм

Ще не було снігів. Ще тільки вітер
в саду останнє яблучко гойдав.
А прилетів горобчик і про квіти
своїм горобенятам заспівав:

“Вже аніде ні айстрочки немає,
немає чорнобривця

Прилетіли сніговиці
З краю снігурів,
В’яжуть білі рукавиці
Для сніговиків.

Над полями, де похмуро
Спить озимина,
Намітають кучугури
Білого зерна.

Обгороджують

Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами

Дихнули холодом вітри,
І знов попід горою
Шумлять замріяні бори,
Як море в час прибою.

Шумлять, що літо вже пішло
На Крим, на тихі води:
Десь там на літо і

Корабельні сосни
Так тихо
На білому світі,
А листя осики тремтить:
Вона так намерзлась за зиму,
Що й літо
Не може її відігріть.

Ще зими не видно і в бінокль,
Ще цвіте при березі латаття.
Та вже вітер вищипнув листок
Із чуприни клена коло хати.

Виряджає літо в школу нас,
А бабуня осінь

Вже грім у хмарі
Не гримить
І в небі менше сині.
В передчутті зими
Тремтить
Сухе кукурудзиння.

Тремтять ставки
Серед полів,
Немов од землетрусу.
Гукає

Обережний, хитрий лис
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис,
Шелестів над лисом ліс.

* * *

Солоний вітер після зливи
Трусив щосили синю сливу.
Упала буква «Л» зі

Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче

Розвидняється,
Розвидняється.
На шипшині цвіт
Розгорається.
Ніжні пахощі
Розливає,
Бджіл із пасіки
Виглядає.

Розвидняється,
Розвидняється.
Треті

Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.

Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.

У травні ліс пісні співає
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм,
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора