Про літо

За три тисячі земель,
Під квітінням небозводу –
Нивка, грядка конопель,
Там он, при кінці городу.

Вже далеко за весну,
Царство літа молодого –
Я притишений

На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
На рябому коні що везла — не везла,
Але дещо і нам привезла для малечі.

Привезла щавелю для зелених

Джмелі спросоння — буц! — лобами!
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.

Повільне сонце на тумані
До проса випливло з води,
Де на

Поснули — сплять оса з осиною,
Змерз чорний кетяг бузини,
І літня хмара під осінньою
Плечем біліє край зими.

На прихололе сонце зморене
Надули щоки гарбузи,
І соняха

Пришерхла тиша — сіра миша —
У жовто-білих комишах,
І попелясте від кошар
Вівці копитце землю пише.

Пришерхла тиша — сіра миша —
У жовто-білих комишах,
І сизий цап —

Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.

Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались

Довго-довго давнє літо давніло,
Де не йшло — стояла синя мла.
Мамалижна хмара на Молдавію
Ще одну рябеньку повела.

Їм услід і жалібно, й волого
Сів дивитись камінь при

…Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
Я жду вас, товариство, як епоху!

Не дай вам бог його в мені збудить…
Не кваптеся, беріть мене потроху.

Спочатку губи, руки і чоло,
А потім

Коли засне, немов дитя шалене,
Глибоке місто неспокійним сном,
Вона приходить здалеку до мене
І шелестить до мене під вікном,

Щоб повертався я на Україну
Плугами чорнокрилими

Вийшла з дому зоря й піднімає вітрило,
Степ з лиманом лягли — ждуть вітрило зорі…
З-поза хмари на вечір дощем засвітило —
То вже я народивя при дубовій корі…

Познайомились дні,

На синю синь води лягла від хмари тінь,
Посумувала хмара за собою.
До вечора іде, холонучи, теплінь
І тулиться до каменя щокою.

Складались два крила, вже поночі, під

В Іллі на дачі лиє дощ,
І троє гусеняток,
Хоч так, чи так, чи як там хоч,
Скубуть траву з-під лапок.

І пішаки, як мамлюки, —
Їм бог велів загинуть…
Не пішаки, то

За селом, за посірілим тином,
В лопухах великої весни,
Під бджолиним і хмариним плином
Причаївся півень навісний.

І коли з холодного порогу
Вилітає сон зорю

Серпень ліг під кущем смородини,
Шепотів: дозрівай, будь ласка, —
З неї вийшла на берег Кодими
З голубими зубами Настка.

І сміється Настуня басом
Між ромашками з

В кукурудзинні з-за лиману,
Де тихі дині в жовтих снах,
Де зайченята плачуть маму
І голубим сміється птах,

В невільнім вив’яленім літі,
Де в переліті вже крило,
Де сохнуть

Стояла в травах ніч, а трави пахли літом,
За кленами сіріло джерело,
І небо йшло задумливо над світом,
І довгі зорі сіяло крізь віти,
Втираючи хмариною чоло.
За травами у

Димів долинних вечорове стлище,
Крила низького повечірній плин,
І попелище хмар ще попліє поки що
До погляду зорі подимлених долин.

Долинює відра криничний темний

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
Смолою синьою перекипало літо,
І дихала земля з прив’ялених люцерн,
Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,
Дивився вовком, вовком і

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.
А згорблений чумацький небопад
Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,
Що настромились,

Прощалось літо. Тьмянів лист,
І лев лежав під кленом.
В прощанні літа син дививсь
На лева і на мене.

Тремтіли в пуми дві сльози
Останніми сльозами,
Ті дві сльози, ті дві