Про літо

Я калиноньку ламала,
Там зозулиця кувала:
Ку-ку, ку-ку,
Ку-ку, ку-ку…
Ой, калина, ой, червона,
Полічи, зозулько, грона:
Ку-ку, ку-ку,
Ку-ку, ку-ку….
А зозуля

Котилося коло,
Золоте покотьоло,
Котилось не по землі, –
По голубому столі.
Скотилося на край
Та впало
У річку під гай.
Ай, ай, ай, –
На червоні кола,
Кола,

Плавають гуси по небу
І самі із собою цілуються,
І самі собою милуються.
Котик хотів і собі
По небі синьому походити,
Білі хмарки половити.
Котик на синє небо ступив

Воно таке глибоке,
Аж обертом очі йдуть, –
Он сосни які високі,
І то
Вершками дна не дістають.

Вибігли чебрики
Сонце зустрічать,
А в кожного чебрика
Коромисло на плечах.
А в кожного чебрика
Два зелені цебрики,
З неба, мов з криниці,
Назбирають чебрики
Не води

Біле-біле озеро,
Як зима.
Ополонка синя –
Чарівне люстерко,
В яке видивляється
Весна
Перед тим,
Як прийти
До нас.

Дерева самі
собі ноги гріють
листям,
самі себе сіють
і діток своїх
зігрівають
листям
і колискову співають
під акомпонемент
вітру.

Синій ранок
По лісі ходив,
Сині черевички
Погубив.

Я по лісі піду,
Черевичків назбираю –
Коників-стрибунців
Повзуваю.

Занесло на небо
Хмарину важку,
І дощ-баламут
Бешкетує в садку:
Жбуряе на вишні.
Краплини-друзки,
Куйовдить ромашок
Легкі пелюстки,
І тупіт, і хлюпіт,
І гуркіт

Пелюстками черешень
Стежки занесло-замело,
Невимовна краса
Цього білого, білого саду…
В день такий я не вірю
У підступність і зло,
В день такий я не вірю,
Не вірю у

Летіло три,
Летіло три,
Летіло три сороки.
Та й сіли три,
Та й сіли три
На яворі високім.

І цілий день,
І цілий день
Тріщали три сороки,
Що їх не три,
Що

Таку ледачу вдачу мав —
Що вже й за вітром не встигав.

Дуби* куняють в тиховоді.
Бабайки сплять – анішевель,
А плигни дубові на спину –
1 як заграє цей невтола,
Як хвилі урізнобіч пожене!
І так душі своїй дасть волю,
Що й

Загорівся мак
(Квіти повеселіли).
Хтось украв
Уночі вогонь.
(Згорнули квіти
Свої пелюстки
У сум).
Чи засвітиться той,
Кому подарували
Мак?

Куня по вітру залягла –
Струмками світла половіє
1 хилиться до чистої води…
Чикрижить тишу очеретянка
Та й знов пірнає в супокій.
Усе живе до себе прислухається.
І тільки

На лезі татар-зілля
Задрімав теплий промінчик
Ой рада, ой рада
Породілля –
Таки хлопчик.
На тополі – дрізд,
Колиску гойдає пісня.
Як багато гнізд,
І нікому не

Пригріло сонечко,
зраділа абрикоса,
що й сльозу пустила
бурштинову.

А в тій сльозині клею
побачили себе
і гори, і дерева,
й сонце.

Листок-бересток
підставив
під дощ долоньку

А дощ прошумів –
то він напоїв
синиччину доньку

Із вечора світу чекаємо стумно,
Як діти чекають героїв з казок.
І от перезнув ненатлу темінь
Передсвітку замашний перезок.

Дихнуло опарою сонне гирло,
Потягнулося зимко

Вже Ілля. А літо розімліло.
Хвиля намагається безсило
улягтися на піску рудім.
І стоять по вим’я у воді
три корови, що прийшли з діброви.

Перелітна птиця над