Про літо

Жовте поле, жовтий ліс,
На деревах жовтий лист.
Усе жовте навкруги,
Навіть річки береги,
Бо у осені в руці
Тільки жовті олівці.

Підем в ліс у вересні
Залюбки,
Де в шовковім вересі
Є грибки.
Білка під ліщиною
Стриб та стриб –
Знову під ялиною
Білий гриб.
Маслючків малесеньких
Хоч

Серпень просить коваля:
– Серп потрібний, діду,
Бо достигли на полях
Пшениці і жито.
Золотіють в колосках
Ген за небокраєм,
Стануть в маминих руках
Чудо-короваєм.

Відцвіли дерева пишні
У зеленому саду,
Я до Червня вже по вишні
Із сестричкою іду.
Ми гукаємо до нені:
– Ой, які ж вони смачні! –
Сипле Червень їх у жмені
І сестричці,

Липень запитав у липи:
– Чи до тебе бджоли липли?
– Липли, – каже, – і гули,
Меду стільки вже взяли,
Буде взимку для малечі
І на ранок, і на вечір.

Мерзлі ягоди-жаринки
Посміхалися з калинки
Снігурі посеред віт
Влаштувались на обід.

То ніч над нами чи істота чорна?
На це ніхто б відповісти не зміг.
І крутиться Земля, неначе жорна,
І зорі перемелює на сніг.

А десь хмільні й розморені, як завжди,
Майбутнє

Поза ворота
яре золото,
ярії роси,
сонечко босе
колесом, колесом
як гагілочка.

***
Червінцю, червінцю,
мені по вінця.
Я на купала
у воду впало,
а у

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за

Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий

Підперта здавна тендітними колонами мальв,
ще від Івана стрипіхата зілля сухозлоттям,
і дивною мозаїкою з бурозелених смальт
та свіжою латкою сонячного околоту.

Звисають з тебе

панно
з очима
більшими
за айстри

вже й наче
осінь
осінній настрій
вже я
лагідний
мов щойно
з ікони

кучері з позолітки
елегійно

Ще сніг в ярах біліє,
Вночі мороз легкий,
Та вітер теплий віє
І оживля садки.

І жайворонок в висі
Уранці задзвенів.
І пролісок у лісі
З-під листя

Зацвів лужок поміж колючих стін —
Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію:
Голівками кульбаб яскріє він —
Не варто шанувати цю подію.

Летять на північ гуси й журавлі,
І

Над рідними оселями
Летіли невеселими.
— Курли! — кричали Павлику
Журавлики, журавлики.
Додому поверталися —
До сонця посміхалися.
І знов були веселими
Веселики,

Там за полем біля річки,
На засніженій горі,
Морозець фарбує щічки
Галасливій дітворі.
До зеленої смерічки
Погомонюють вітри:
— Ну й бо щічки-полунички,
Хоч на блюдечка

Ночі мої, зачаровані ночі!
Відгомін в лузі дівочих пісень,
Третіх півнів заклинання пророчі —
Ті, без яких не народиться день.

Сонце не зійде, бузок не розквітне,
Косами не

Добре, що є ці столи між дубами, —
Там, де біжить прохолодний струмок.
Хтось тут, поставивши кошик
з грибами,
Відпочива від казенних думок.

Хтось тут зненацька пізнає, що

Скінчилось літо. Шелестять дощі
Холодні — без веселок та без гроз,
А завтра на стави і на кущі
Змертвілим птахом упаде мороз.

І паморозь, немов могильна сіль,
Скує у лузі

Я ніби вийшов із полону,
В якому змалку виростав.
Уже не гнусь, не б’ю поклони —
Немов царем учора став.

Є вірні піддані у мене —
Берізка, срібна ковила.
Сосна гілля