Про літо

Місяць жмурить. Раз і два —
в тінь сховалася трава.

Три, чотири — і ріка
швидко в сутінки тіка.

За рікою слідом ліс
з головою в темінь вліз.

Раз, два, три, чотири,

Наставила шовкових кросен
і павутинням обвела:
густий кармін і синя мла, —
над ними — ясноока осінь.

З гарману сонце золоте
скотилось на пухку солому,
а сум вертається

Не сиджу у холодку —
помагаю днірнику.
Мию вікна в коридорі,
щоб шибки були прозорі,
порох вимету з кутка…
В мене вдача вже така, —
мусить бути
всюди чисто,
бо

Ріки срібні,
гори сині.
Бачили таку красу?
З неба сонце
по драбині
сходить босе,
п’є росу.

Плай огляне
ясним зором,
збудить зайця
під кущем.
І

Дзвонить дзвоник
на перерву,
залишаєм шумно
клас.
Із каштанів
сонця мерву
вітерець
мете на нас.
Ми
прижмурюємо вічі,—
он ти,

Дрібний дощик зашумів,
Зашумів, зашепотів.
Я під дощиком плигаю:
— Линь, хмаринонько, з-за гаю
Дрібні краплі сій крізь сито
На пшеницю і на жито.
Дощик,

Дніпро заскливсь. По горах тепла тінь;
Ритмічно допотопні б’ють колеса.
“Звернись лицем до низового плеса
І хоч в думках зазивний поклик кинь.

Хай припливуть, за куренем

Вітай, замріяний, золотоглавий
На синіх горах… Загадався, спить,
І не тобі, молодшому, горить
Червллних наших днів ясна заграва.

Давно в минулім дні твоєї слави,
І плаче

Л.А.Куриловій

Бриніть і лийтеся, джерела ніжні Качі,
Дзвеніть каскадами співучого срібла
З-під скелі сірої, що мохом поросла,—
На села, у сади, між вапняки

Гуси-лебеді летіли,
біле пір’ячко губили
і встелили білим пір’ям
площі, вулиці, подвір’я,
підвіконня, ганки, дахи
вкрили пір’ям
білі птахи.

Діти, вибачте, будь

Під дзвінкими небесами,
під шумливими лісами
замаїли рясно трави
жовті рожечки — купави.

Злотосяйні, ніжні, звабні
у м’якій траві єдвабній,
мов маленькі

Щасливий, хто не знає пізніх літ,
Хто тішиться прозовими рядками,
Де “Книга Рут” і “Пісня над піснями”,
І дотепу гризький, колючий дріт.

Біда, хто тратить сон і апетит,
Кому

(Спогад)

Був серпень, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм огні Стожару,
І лівим боком сходив Оріон.

Ось журавля скрипучий довгий

Спочинку кращого немає та й не треба!
Високий літній день підвівся в ясне небо
І вовну білих хмар тримає при землі.
Папір пожолобивсь на довгому столі,
На сонці жовтому, і сам

У синій синяві рогаликом округлим
Став жовтий молодик, і ніч обводить углем
Понад дорогою самотній кипарис.
Авунди вогкий яр ожиною заріс,
І зносить над струмком тополь верхи

Свиснув шпак…
— Що в тім такого?
— Ви не знаєте хіба?!
Лютий впав
вербі у ноги, —
закосичилась верба!
Повиймали віолончелі
й веселять синички сад.
Скачуть горобці

У млості никне осока,
Лоза схилила гілки,
І сонце у воді струмка
Мов золота тарілка.

Цапок нагнувся над струмком —
Над чистою водою —
І лиже сонце язиком,
Торкає

Я на луках нагулялася
І додому поверталася
Ще й несла траву зелену,
А цапок підбіг до мене
І грозиться ріжками,
І тупоче ніжками:
— Як даси травиці,
То не буду

Дощик, дощик голубий.
Колосків не оббий
Зливами-приливами,
Хмарами-огнивами.
Птицями-зірницями,
В небі блискавицями!
Ти спадай на межу.
Я тобі таке скажу:
— Понад

Відцвіли дерева пишні
У зеленому саду,
Я до Червня вже по вишні
Із сестричкою іду.
Ми гукаємо до нені:
– Ой, які ж вони смачні! –
Сипле Червень їх у жмені
І сестричці,