Про кохання

Боже мій, Боже, в чорну днину
крила вона схотіла мати,
щоб полетіти на Україну
свОго милОго шукати.

Як їй тоді засвітало, Боже?
Як вона тоді личко вмила?
Крильма двома

Білого гриба запах сниться — тулиш до листя
губи припухлі свої — націловані… Прокидайся!
Небо, всмоктане стромом взору, стискає птицю.
Не відпускає.

Запах один — білого гриба! —

В тонких і темних
молодості жбанах
ти переблиснеш,
іскрами креснеш!
Провітриш душі
стомлених і п’яних
і сорочки криваві
розірвеш.
Проходиш ти,
мов Золота

1

Стих водоспад. Коли вляглася піна,
побачив я над прірвою жінок.
І ліс уздрів їх. Відступив на крок
і впав перед жінками на коліна.

З яких небес вони? З яких

Важко прокинутись і піти
в ранок похмурий.
“Де мій коханий?” – питала ти
сторожа мурів.

Вічна сторожа, звісно, не спить.
Погляд відводить.
Мовчки відводить погляд

Іванові Царинному

Видихну серед ночі
в мокрих дерев стіну:
лісе, бездомний отче,
маємо ніч одну.

Зникло і соло вовче
з мокрих твоїх сторіч.
Лісе,

Вишнева хмара вигнула столицю.
Із пам’яті виймаю блискавицю,
яка в сосну влетіла край шосе.
Поблизу коні впали на коліна.
Тепер мені сліпуча та хвилина
допомагає видихнути:

Він і нині скрипаль,
хоч висихає мозок у кістках,
коли стрічає писану, пожеристу,
особливо барванину, яка жалить кожного,
бо найперша прокинулась і виповзла з нори,
а до тої

Від першої зневіри злого блуду
ставав рудим, як глиця восени.
Я все це перебув. Я перебуду
ще раз – тільки руку простягни.

“Легка твоя рука. Важке волосся”, –
я вишепотів це

(З Армена Шекояна)

Він повернувся із мандрів дальніх
і сказав,
що бачив усе.
Він повернувся із відчуттям,
що може звільнити від болю
душі людські,
але поки що

Вона несе мені малиннику
і гасить ватри —
хто наврочив, мамо?

Лише її одну,
лише таку
я кличу обгорілими губами,
і руки простягаю на краю,
й шепочу: “Довга, мамо, ця

Все відбулося. Вже пора й додому.
Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас.
Ви нагадали: “Бавитись не час.
Все по живому, хлопче, по живому”.

О, ви зуміли правду

І в церкві недобре, навіть на сповіді
(випитує піп: “Кого вбив?”, пастир).
І в тебе недобре, навіть тоді,
коли залишаємося удвох.
Не можу тебе обняти,
бо страшно скрізь і

Все ж озирнувся ліс —
я вже й не кличу —
спинився і стоїть.
І я заснув…

Немовби хтось
погладив
по обличчю —
отак я прокидатися забув.

І все ж дано.
І хай ця

Я злий на цілий світ –
Мене подряпав кіт.
Один тепер гуляю.
З котом не розмовляю.

А котик вибачається:
Мурчить та намагається
У очі подивитися…
Ну, як на нього

– Вадик весело гука:
«Я знайшов в траві жука!»
Жук собі гуде: «Агов!
Я тут хлопчика знайшов!»

1

Ми підійшли до церковних стіл
і стояли до рана.
А потім я лишився один.
Я тут один, кохана.

Я зостаюсь, моя золота.
Тому, що я тут, моя зоре,
сіла вранці на коні

Дощ на світанку стих, але за мить
він перейшов у вариво огненне.
Сполохано ти горнешся до мене,
а я тебе не можу захистить…

Усе — як у пророцтві. Все. Однак
здалось мені, що

Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:
країна мертвих старша від країни живих,
там немає Галичини,
там нема героїв,
дарма ваші герої все забрали з собою.
Невже не з вами, а

Є різні ватри. Є ватрИ,
що з довгими прийшли ночами.
Горять в снігах під небесами
на голому джубрі гори,
горять немов між нами.

Ти —
по той бік