Про кохання
Як моя сповна відсидить в тілі
- Автор: Анна Волинська
Як моя сповна відсидить в тілі
Строк непосидючая душа,—
Вирветься на Шлях Молочнобілий,
Як на луг некошений лоша.
І спрожогу, як мала-малеча,
Гулі понадбавши і
Чорнобривці
- Автор: Микола Сингаївський
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір
Спинися мить
- Автор: Микола Сингаївський
З тобою ніч – магічна і п’янка,
Не поспішай, на мить спинися, ноче.
Любові ніжна й пристрасна рука
Виймає душу і воложить очі.
Ти вся, мов сон. Ласкава, мов дитя.
І раптом –
Замість пророцтва
- Автор: Микола Сингаївський
На білих снігах і на синіх снігах
Я буду лежать, мов підстрелений птах.
Що прагнув літати, бо крила ж були,
Та хижі злочинці літать не дали.
Забутий, мов зайвий, на рідній
...Мрія і птиця
- Автор: Микола Сингаївський
Далечінь відлунює громами,
Та веселка вже цвіте над нами.
Ген лелеки, мов забули втому,
Бавляться на лузі молодому.
Я і сам забув свої печалі,
Задуми наснажую
У вогні не згоряє
- Автор: Микола Сингаївський
Не страшусь, не боюся життя,
Хоч уже обпекло зубожіння.
Я – надії і світла дитя,
І щодня набираюсь терпіння.
Вже пооране – в зморшках чоло, –
Та глибини життя не
На порозі вічності
- Автор: Микола Сингаївський
Художнику і поету, побратимові моєму Анатолію Луценку.
Давній звичай в серці молодому,
Ідучи на зустріч, я беріг:
– Чуєш, друже, мир твоєму дому! –
Знову я ступив на
Як перший віддалений звук
- Автор: Микола Сингаївський
Як перший віддалений звук
В душі моїй щем розростеться.
Від ніжності люблячих рук
Мелодія в серці озветься,
Як перший народжений звук.
Отак би щомиті, щодня
рости,
Від життя до смерті
- Автор: Микола Сингаївський
Від життя до смерті – мить одна,
дивовижна, як душа людини,
як творіння гончаря із глини,
як джерельце, що не має дна.
А воно ж нуртує і клекоче,
світиться його піщане
Козакую у казок
- Автор: Анатолій Мойсієнко
Козакую у казок…
Се — пес
Чи лева велич?
Велес об жах аж — бо се лев.
Лева ракуватою бідою одіб’ю, отаву каравел —
Мечем.
Ереб бокатого так оббере —
Що в холод
Мохом я сунуся, мохом
- Автор: Анатолій Мойсієнко
Мохом я сунуся, мохом-
Бід мохом, діб
Мохом…
У холод умру, сонно сурму — до лоху.
І чому? Шкода садок?.. Шум очі
В атом увив, умотав.
М’язами — зима з ям.
Атома
Наган
- Автор: Анатолій Мойсієнко
Наган… око… наган…
– На! – громом орган.
Нагла гулява в яру, калган…
– А! – дурманами зрізала зір зима
нам руда.
Жада ж!
А ген сивен сон не висне? Га?
Наган? У дугу –
Якби ти тільки знав, що ти накоїв
- Автор: Анна Волинська
Якби ти тільки знав, що ти накоїв,
Ти, мною не цілований в уста!
Благословення Боже над тобою
На всі грядущі многії літа.
Як в закутках сімейного спокою
Моя побита ніжність
Так складалось у нас на роду
- Автор: Микола Сингаївський
Так складалось у нас на роду:
жив я пристрастю,
болем,
любов’ю.
До людей, мов на сповідь, іду,
не лукавив я, доле, з тобою.
Нам судились дороги круті,
будем труднощі
Прислухаюсь, як спить мій син
- Автор: Микола Сингаївський
Прислухаюсь,
як спить мій син,
щось до світу шепоче він,
прислухаюсь.
Чую сон і зітхання його,
а в дитячому серці вогонь…
Прислухаюсь,
мов до сонця, що в травах
Живи і смійся
- Автор: Микола Сингаївський
Живи і смійся… І згадай мене
уже забутого, уже здалека,
коли з весни мені крилом війне
такий же, як і я, сумний лелека,
коли спориш на голубих стежках
розкине вранішні тужаві
Думав я ту весну
- Автор: Микола Сингаївський
Думав я ту весну
зупинить, зберегти,
у якій ще і нині
з’являєшся ти.
У якій неодцвітно
сяє личко твоє
і спокою мені,
наче хміль, не дає.
Там розкотистий
Лісова елегія
- Автор: Микола Сингаївський
Пам’ятаєш мій голос,
і птиць у гаю,
і пахучі суниці?
Пам’ятаєш –
себе зачаровану
і мрію свою?..
Тільки, може, не птиці –
мова твоя
і ти сама –
все. що в мені
Любити жінку
- Автор: Микола Сингаївський
М. Свириденко
Любити жінку – відкривати світ,
де святом зацвітає все буденне.
Любити жінку – цілувати слід,
де йшла вона і думала про мене.
Де в муках світ
...Душі людської дар
- Автор: Микола Сингаївський
Крізь відстані,
напруження і роки
я чую гомін степу і дібров.
Співав хор Григорія Верьовки,
іде по стежці пісня, як любов.
І тужавіє в колосі зернина,
пірнає в небо
Сторінка 429 із 459
Чудовий! Коли поруч.....