Про кохання

Навік завмерли брови в спогаді суворім,
Руці вже не виводить дивне дійство слів,
Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим
Про Київ рідний і такий же рідний Львів.

Вже Вам не

(в сьому річницю смерти)

Ні, не вінків — сердець було б замало!
Могила — трав’янисте покривало,
Плита стоїть надгробна прямокутна
Й лиця подоба до плити прикута.

(з нагоди 80-ліття)

Картка англомовна
до Вас пошани повна,
й барвисте степу квіття
на вісімдесятліття.

О, квіточки, ще б пак,
наші волошка й мак —
для

Кошуля-вишиванка і разок намиста
І урочистість крематорію церковна,
А в урні жменя попелу й немов навмисно
Часописних вісток жалоба маломовна.

Невже ж скінчилось дійство? Як в

Щось мене за ногу шкряб…
Це, напевне, знову краб.
Краб — хитрун, тікає вбік,
Він від мене вдруге втік.

Не тікай собі на дно,
Я ж впіймаю все одно.
Поведу в садок

Вихвалявся кавун
Край городу:
— Хто за мене кращий
На вроду?
Хто за мене кращий,
Кругліший?
Хто за мене в світі
Смачніший? —
І квасоля й огірки
Дивувались,
На

Гулі-гулі-гулі,
Такі очі, як моргулі.
Чинки-чинки-чинки,
Такі очі як мисчинки.
Чата-чата-чата,
Такі очі, як горнята.

Ой, коли б таку стежку знайти,
Щоб по ній до веселки дійти,
Щоб по райдузі, як по мосту,
Знятись ген аж на ту висоту.

Ой, коли б мені швидше зрости,
Щоб такі будувати

Шуг! — шуліка шугонув,
До курчат у двір майнув
Тут Сашко стоїть уже —
Пильно квочку стереже.

Від шуліки, від ворони
Він – надійний оборонець.
– Шуги, шуги із

Жарт

Ішов гусак
Поважно так.
Рядком за ним
Дві гуски в такт.

Ніхто із них
Не поспіша,
У двір ступає
Буква Ша.

Поки чистила Цибулину,
Не одну пролила Сльозину.
Та почистила,
Хоч і плакала,
Хоч і слізоньки
Рясно капали!
Що ті слізоньки?
То дрібниця.
Я —

Лічилка

Мати рано уставала,
На сніданок готувала
Із вишнями вареники
Вареники-туленики…

В мене друзів багато,
Всі заходьте у хату:
І Роман та Іван,
І

У Вас і прізвище, нівроку, наче дар —
О, дарче! — перш звучить мені у ньому,
І тільки згодом згадую свідомо,
Що це ж жіночий рід йому початок дав…

У нашій мові є жіночі сила і

Потішка

— Вдень в дуплі сидить сова,
Навіть дзьою не висува.
А вночі вона полює,
Совенят малих годує.

— Мамо, вдень чого сова
Навіть дзьоб не висува?
— Дуже

Скоромовка

Бачиш, Ромцю,
Люта рись…
Р-р-р!
М’ясо з’їла,
Кістку — гризь!
Р-р-р!
Ромцю, Ромцю,
Стережись —
Ти за грати
Не берись!

Петрик виліз на турнік,
Тяжко-важко, аж сопе…
Це турнік лиш для дорослих,
Для маляток — буква Пе.

Покотив я обруча.
Мій обруч — навтікача
Стежкою-доріжкою.
Я притупнув ніжкою:
— Стій!
Спинися!
Не тікай!..—
Мій обруч —
В зелений гай.
Тільки чую:
—

Буква О така кругленька,
Придивітеся, маленькі,—
Наче сонях-жовточубик,
Що так сонечко він любить!

Взяв хлопчина рушничок
Та й повісив на гачок.
До матусі повернувся,
Від здогадки усміхнувся:
Наче крила дав орел
Цій летючій букві еЛ.

Лічилка

Я жмурюсь, заплющив очі.
Всі ховайтесь, хто де хоче!
Вмить розбіглась дітвора.
Йти шукать мені пора.
Більш не буду я чекать:
Раз, два, три — іду