Про кохання

місто мов зала йду один
застебнуто двері на всі жалюзі
я тінь уздовж погаслих вітрин
я дерево на одній нозі

ця ніч насичений кармазин
шляхетна твердь хідника луска
зі стін

«Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти. Вдів і сиріт в цій країні дуже багато,

Ти прогнав пегасика, мов пасинка,
най собі летить конячка панська!
Сніг упав, як піна з вогнегасника.
Вірш запах, як пасіка чи паска,

був як темна грамота із титлою
чи земля

«Але за муром джаз і танці лампіонів…»
Б.-І. Антонич

Ми з’являємось під зорями й деревами,
в пущах осені крилатим листям бавлячись,
і, споріднені з ведмедями та левами,

Там верби золоті й дзеркальні ріки,
де стигнуть колихливі тіні риб,
там у криницях зорі, мов горіхи,
і скрипки перестудженої скрип…

Таке тобі життя, як медівник,
ще років

На чужих наречених — пояси, мов табу.
Зостаєшся один і над глиною постиш…
Вилітає на площу нічний табун —
скільки збіглося коней до тебе на посвист!

Що ж, коли не скрипаль, то

Пізній гуляко, аскете з Ассізи!
Атональна днина по тобі тече.
Борода пожовкла, як трава осіння.
Що воно шукає? Дівоче плече? —

впився б у нього з жагою південною —
так жираф

Чи легко упіймати застояне повітря
провулків архаїчних, немов дагеротип,
коли твоя робітня — завалена дровітня,
і не виходять очі, а іноді роти?..

І хто нарешті винен, що з нас

Лукавий біс, породжений хвалою,
липкий та сласний, сотворив туман
і, зграбно зістрибнувши з аналою,
повів тебе в сади своїх оман…

Ти бачив силуетів довгу свиту,
непевну і

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов’ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені

Я міг би гнати тепле стадо —
мене б життя кудись несло,
або пізнав би легко й радо
просте корисне ремесло.
І так лічив би добрі днини,
а дзиґарі з високих веж
мене хвалили

В реторті вариться коктейль —
твоя й моя першооснова,
якої давній менестрель
шукав із музики і слова, —
в реторті вариться коктейль
(oh, yes, my baby!)
Я — Фауст, Гамлет,

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце

за що не візьмешся – вузлів плутанина
заплетені сіті пропущені петлі
між схрещених нитей прошито людину
недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком
стежки ніби стяжки затягнуті туго
у

Казка

Біг бичечок білий, біг,
А в бичечка збитий ріг.
— З ким ти буцався, бичок,
Як зламав собі ріжок?
— З хижим вовком я змагався
У бою ріжок

Вічно землю міряла,
Хліборобу вірила
Кроківка легка.
Натомилась кроками,
Стала в полі кроківка,
Наче буква А.

Агрус, агрус, Агрусина —
Як зелена Намистина.
Агрус

Із “Любов у трьох часах”

1
Під спомином про евкаліпта,
під зеленню його весни —
лежатимеш, і сонце в річку
впаде з блакитної гори.

Чекатимеш в вільготі

Із задертими носами
По снігу помчали
САНИ.
А як зміниш
А на И,
По снігу помчать
СИНИ.

Лили, лили, лили,
Пили, пили, пили.
Лили, лили діти.
Пили, пили квіти.
Виростали квіти.
Виростали й діти.

Зебра
Смугами багата,
Як тільник
У мого тата.
Підійду:
— Скажи мені:
В море ходиш ти
Чи ні?..