Пісні

Що з папірцями?! — вони без потреби
Плодяться, плодяться, наче амеби.
Наче ті мухи або ж комарі…
Всюди вони — і внизу, і вгорі…
Всоте дивуєшся: що за дива? —
Пишеш один, — а

Де бачив хто із смертних і коли,
Щоб правила без винятків були?
Шукай, шукай, бо ж пам’ятати слід,
Як є парадний — буде й чорний хід.

Ну що це ви вродили, пробі?
Він смерті ждав іще в утробі:
Допоки підписи збирали,
Узгоджували, утрясали,
Печатками штемпелювали,
Допоки пробивали в план,
Перебирались крізь

Над гаєм хмара руку простягає
І гається, і гається над гаєм.
Ще дощ у хмарі, ще вона не знає,
Де дітись Їй у небі понад гаєм.

А з переяру, з того переяр’я
Ліщина дивиться

З Пушкіна

Духовним присмерком жахливим
Гнітився я, йдучи один.
І з Серафимом шестикрилим
Зустрівся в плинності годин.
Ступили крок, ступили другий,
І наші

По синій воді, там, де сяючі мітки
Дзвенять, наче спалахи гутного скла –
Пливла собі щука, несла собі квітку,
В зубатій пащеці троянду несла.

А променя ткалися в місячні

Гостював я тоді у сфері,
Де рікою вино текло.
І пили те вино Сальєрі,
І багато їх там було.
Вони входили, повні емоції,
Посміхалися за столом,
Один одного звали

Геть же слова про смиренну покору –
Хай їх полуденним громом розтроще!
Брате, ходім на Чернечу Гору,
.Брате, ходім на Тарасову прощу.

Ми там бували і часто й не

Травневий день – а морозно чомусь,
Неначе й тут себе шукає вічність:
Ось тінь чиясь – я з нею обнімусь,
Мені набридли самота і відчай.

Ось так – плече, ось так – плече в

Чорне поле, світлі далі,
Вітрогонні дні…
Давні радощі й печалі
Нагадай мені.

Темну тугу, ясну втіху
Звідаємо знов —
Пісню ніжну, пісню тиху
Про нашу любов.

Не

— Куди тобі, сонечко?
— До зими.
— Ось моє віконечко!
— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,
Як нема?
Везлики-замерзлики
Край вікна!
— Що ж мені робитоньки?
Я

Кохана
ти не знаєш
що коли я приходжу від тебе
я засинаю
людиною
а просинаюся деревом
і вранці
шумлю у нашому подвір’ї
і сусіди дивуються
звідки
за ніч

I
На Псло, на Ворсклу, на Сулу,
На юні води непочаті
Ліг золотий осінній сум,
Поліг багрець у тихім святі
На Псло, на Ворсклу, на Сулу.

Притихли далі охололі,
І

Позахолодало на ріллю,
На ріллю, де енко-єнко-венко-,
Подивилось небо крізь зорю,
Як морозить хвилю морозенко.

Повідтуманіли береги,
Понанахилились обереги,
Глянули з-під

Вийшла з дому зоря й піднімає вітрило,
Степ з лиманом лягли — ждуть вітрило зорі…
З-поза хмари на вечір дощем засвітило —
То вже я народивя при дубовій корі…

Познайомились дні,

Поїхали на Сквиру, на гриби,
На свіже слово, на меди на темні,
Поїхали за тінями орди,
Що вічно юні, вічно і зелені.

Де дядько крише підсвинкам буряк,
Де тітка гусям — гиля,

За селом, за посірілим тином,
В лопухах великої весни,
Під бджолиним і хмариним плином
Причаївся півень навісний.

І коли з холодного порогу
Вилітає сон зорю

Ліпше булоб не вродитись
Як по вас ходити,
Босі ноги оббивати,
В жаливі бродити.

Проливати кров із серця,
Сльозами вмиватись, —
Ліпше булоб пусті гори
З вами не

Бийтесь гори одна в другую
И розсипайтесь на муку,
А я: Вітер, прийду й подую,
Здую вас в огляну ріку.

Що то гори тії високі,
Кого сторожать они тут? —
Сині гори, думи

Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.

Спи, моя гіллячко голуба,
Тихо в моїм серці і щасливо.
За