Пісні

Радість приходе не часто,
а всі дні – це на цвинтар шлях…
Туго ж моя квітчастая!
Пісне моя, що в твоїх Очах.

Яблуні смертна осіння пряжа
осені, болю стяг.
Ніжно і просто

Ровами місяць тіні клав…
…Нема… ох, – болю, – жалю!..
І ніч спокійная текла
від жит до жит і далі.

Повітря-мед і дзвін цимбал
і бубен – серця весни…
Тобі ввесь біль,

Минає серпень, минає літо.
Душею відчути цю істину
краще за містом.

Велетень, владар і бог,
сонце стоїть навзаходи.
Жовте його проміння
м’яко пронизує верби недвижні над

З цупкого аркуша-листка
Зроблю верткого вітрячка.
Ріжки надріжу і загну,
Гвіздком до палиці припну.

Хай лопотить на вітерці,
Немов летить в моїй руці.
Хурчать крильцята

Посадили ми ялинку у дворі,
Підросла вона на радість дітворі,
Простягає нам засніжені гілки:
— Будем разом святкувати, малюки!
На самісінькій верхівці угорі
Почепили ми

З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці

Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.

І Дбайко човника ладна —
Туге вітрило напина —
Він одпливає з осінню.

—

Як зібралися музики,
Взувсь ведмідь у черевики,
Туго підв’язався
Ще й у боки взявся.

А цвіркун і дві бджоли
Гопака йому втяли —
Музика ж троїста!..
Глянь на

Кріт наловить дощику
В решето на горбку
І наварить борщику
Сам собі до смаку:

— Варись, варись, борщику
В рогозянім кошику —
Без цибулі і без солі,
Без ботвини, без

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі листки
І сказали:
— Ми — кущі,
Золоті у нас плащі
На дощі.

Два веселі їжаки
Накололи на голки
Всі грибки
І

Як то за все хапаються
Тії пилипони,
То й поправляв їден, кажуть,
У церкві ікони.
От поправив, що там було,
До попа вертає.
«Що ж ти, — каже, — все поправив? »
Піп

За Києвом, коло Дніпра,
Як сінь, синіє ліс дрімучий.
Під лісом тим їдна гора,
На нії хрест малий, блискучий.

Замерло все коло гори,
Жива душа туди не ходить,
Лиш ворон

Біжить-шумить ручай.
— Агов, не поспішай!
Куди тобі, малому,
В дорогу невідому!
— А я упертий зроду,
Несу до річки воду,
А там не забарюся —
До моря доберуся.
Таку

I
Коло річки, коло Бугу
Лужок процвітає,
Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє.

Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє,
Русу косу заплітає,
Стиха

Несла із берега я воду,
назустріч гнулася лоза,
а він, привабливий на вроду,
пройшов і “здрастуй” не сказав.
Я спотикнулася з водою,
бо з серця виривався крик,
а він

— Я з вікна на стежку — скік?
Скік.
Я од баби й діда втік?
Втік.
І зайчиська я набив?
Набив.
І вовчиська настрашив?
Настрашив.
І ведмедя я турнув?
Турнув.
І

Там, де вишні нам під ніжки
Обсипались на доріжки,
Квіти сипляться з вишень!
Там гуляють наші діти,
З уст їх грають самоцвіти
Перлами моїх пісень.

Знайте, діти, кілько

Скрізь весело труби трублять;
Всі дівчата мене люблять,
Я їх не займаю;
Одна трубка сумно трубить;
Та одна мене не любить,
Котру я кохаю!

Пташка пташку доганяє
Бистрим летом вилітає,
Срібним крилом крає хмару,
Злотим дзюбком кличе пару:
Люба, любиш цвіт?

Лучі сонця засміялись,
Як ті пташки доганялись

Ой чого-ж ти рожевієш —
Золота зірничко?
Що, дівчино, ти не скажеш,
Каже твоє личко…

Виглядайся крізь люстерко,
Сама як малина —
Твоє личко як яблочко
Стало як