Пісні

Як часом у тебе заграє
Ухмилка на ясних вустах,
Мене мимохіть огортає
Якийсь несподіваний страх:

В очах твоїх відблиск блакиті,
А в серці смиріння святе…
Чи зможеш

Не плач, моя рибко кохана,
Шануй оченята-зірки!
Я знаю, образили сп’яна
Тебе оті пані бридкі:

З тебе насміхалися знову
На гулянці майській в гаю, –
За одіж селянську

(Переспів)

Богородице і діво,
Мати божа пресвята,
Вчуй псалом наш милостиво
Край пречистого хреста.
Той псалом – запекла кров,
Той псалом – батьків стогнання,

У спеку й дощ – без паніки –
і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми влітку в мандри йдем.

Гудінням бджіл озвучений
духмяний дивосвіт:
і паничі тут кручені,
і

Професора Баженова уроки
усе життя я буду пам’ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.

Професор нас вимовою чіткою
подивувать нагоди не минав:
—

Сам
Персона
Завтовшки з солідний куль,
А її він веде,
Як персоночку.
Тут вона ніжно так:
— Потримай ридикюль,
Потримай,
Моє сонечко!
Стріли знайомого — не

У сквері під плакучою вербою
сидить цей вовк,
тепер в овечій шкурі,
обдумує ходи під час двобою,
переставляє шахові фігури.

Болільники навколо:
— Ходить

Будуть духи крильми віять,
Віять, віять і зникать,
Буду думать, буду мріять,
Чари щастя викликать,
Дивну постать, миле личко…
О, скоріше, нічко, нічко,
Покривай весь мир

В час шумливого прибою
Коло гострих чорних скель
Виступають, мов до бою,
Скуті лицарі юрбою
Із німих морських осель.

Трупи просять оборони,
Скаженіють і ревуть,
Шлють

З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам

Як життя твоє цвіте
І в гірляндах пишних в’ється,
Хай в самотності не б’ється
В грудях серце молоде.

А щоб квіти ті цвіли
Пишним цвітом в ріжні доби,
З тим життя своє

Дзвенять бринять співучі струни
І будять в людях співчуття;
Живе в їх дух довічно юний,
Окраса вільного життя.

Тремтять, летять вабливі звуки,
А з ними радощі, і сум,
І

Дзвінке минуло літо
І осінь золота,
І вже зима над світом
Снігами проліта.

Де зеленіло листя,
Де птах сідав спочить,
Там льодове намисто
Коралями блищить.

На

Під водами теплими
В осоці, в комишах, поміж стеблами
Розцвілися
Розвилися
Ніжні квіти, пишні квіти, білі квіти водяні.

Обгорнені тінями,
Десь на темному дні з

Серцю тяжко,
Серцю гірко…
Де ж ти, пташко,
Де ж ти, зірко,
Гей, лети, лети сюди!

Палом-жаром,
Жартом-сміхом,
Ніжним чаром —
Співом тихим
Чорну тугу

Посадили ми ялинку у дворі,
Підросла вона на радість дітворі,
Простягає нам засніжені гілки:
— Будем разом святкувати, малюки!
На самісінькій верхівці угорі
Почепили ми

Гуляє хвиля з хвилею.
Несе ріка флотилію.
Вербові та калинові
Листки-човни полинули.

І Дбайко човника ладна —
Туге вітрило напина —
Він одпливає з осінню.

—

Несла із берега я воду,
назустріч гнулася лоза,
а він, привабливий на вроду,
пройшов і “здрастуй” не сказав.
Я спотикнулася з водою,
бо з серця виривався крик,
а він

Біжить-шумить ручай.
— Агов, не поспішай!
Куди тобі, малому,
В дорогу невідому!
— А я упертий зроду,
Несу до річки воду,
А там не забарюся —
До моря доберуся.
Таку