Пісні

Павучиха з павуком
павутину ткали
і тихесенько ладком
пісеньку співали:
— Добре нам,
павукам,
павутину ткати,
добре нам,
павукам,
у кутку співати.
— Добре

Хто пісню для гледичії склада?
Хто прославляє дерево тернисте
і в колючках парноперисте листя?
Мабуть, оцих музичних бджіл орда!

Оркестр палає, мерехтить, блищить…
І пісня,

Половіє тиша в веснянім житі.
Обізвешся — і з слова живого
вилетить жайворон…

Бузки. І дощ. І солов’ї хмільні
співали в димних гронах фіолету.
Вигойдувались трав кордебалеті!
у танці, що минає в напівсні.

Цвіли бузки? То солов’ї цвіли
сузір’ям грон,

Гори мої, гори,
Зелений розмаю,
Хоч вже стільки літ минуло,
Я про вас гадаю.

Бачу кожну стежку,
Чую кожну річку,
Не одну я про вас, гори,
Передумав нічку.

Не

Грудка багряного крику,
в чоботи взута червоні,
ходить подвір’ям широким,
мов по зеленій долоні.

Косу тримає на крилах,
косу веселу й іскристу.
Добре її наточили

Їжачиха і їжак
не помиряться ніяк.

— Ти колючий! Пострижися!
— Ти колюча! Не колися!

— Я колючий?
Хто б казав!
— Нащо ти колючу взяв?

— Від колючого я чую!
—

Коли йде осінній дощ,
зайці в полі варять борщ.

Зайці варять борщ у полі
з буряків та бараболі.

Зайці моркву в борщ кладуть
і капусту в борщ січуть.

Зайці в борщ

Дві курочки-чубарочки
знайшли дві срібні чарочки, —
и відтак пішло в чубарочок,
щоб воду, пити з чарочок.

Наллють води у чарочки
дві курочки-чубарочки,
й радісінькі

Ні! Я не лізу на котурни,
На пальцях в небо не здіймаюсь,
Не роблю з свого серця урни,
Огнем бенгальським не займаюсь.

Я не дивлюсь на світ звисока,
Брудною не горджу

Я знов на хуторі. Шовковий шум гаїв
Приспав усе надворі і в господі…
Навіть здається, що думки твої
Додумано, – і віршувати годі!

Хіба одну в старенький свій альбом
Вписати

Запишавсь в долині хрін,
Що солодкий дуже він.
Скуштував його деркач,
Диркнув, кліпнув — та й у плач;
І два тижні не співав,
Тільки сльози витирав.

На болоті журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця, —
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель

За народними мотивами

Ой у лісі калюжа є,
А чого лис нездужає?
У калюжі мочить губи,
А на сонці гріє шубу.
Шуба в лиса притерта,
Губи в лиса подерті,
А усе

Під березу їжачок
Наносив сінця стіжок.

Хоч і знає їжачок,
Що під сіном спить грибок.

От прокинувся грибок,
А на нім лежить стіжок!..

— Ой їжаче, їжачок,
Забери

За мотивами української народної казки “Кривенька качечка”

І

Був собі дід і баба,
Та була в них курочка ряба…

(Ні, не так!)

Був дід Монька,
Мався він

Помежи нами море синє
Шумить бездонне,
По нім, як лодка, думка лине
І в хвилях тоне;
Над ним, як мева, жаль літає
І біла туга —
Була мойому серцю раєм,
Не буде

Розболілись в зайця зуби,
З болю в зайця спухли губи,
Як м’ячі, набрякди щоки,
Сів і стогне косоокий.
«Ох, яке у зайця лихо!» —
Ходить-журиться зайчиха,
Зайця кутає у

Ми капусту роздягали,
Сто одежинок знімали,
А одежинки оці
Підуть нам на голубці.

У колгоспі був баран.
Звавсь баран той —
Митрофан.

Якось вибрався баран
подивитися фонтан, —
й гайда в місто
на майдан,
де і був отой фонтан.

Зупинився на